Кеосаян Едмонд Гарегінович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
Avp777 (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
 
Рядок 60: Рядок 60:


[[Категорія:Уродженці Ґюмрі]]
[[Категорія:Уродженці Ґюмрі]]
[[Категорія:Кеосаяни|Е]]
[[Категорія:Фільми Едмонда Кеосаяна| ]]
[[Категорія:Фільми Едмонда Кеосаяна| ]]
[[Категорія:Радянські кінорежисери]]
[[Категорія:Радянські кінорежисери]]

Поточна версія на 16:23, 5 червня 2023

Кеосаян Едмонд Гарегінович
вірм. Էդմոնդ Քեոսայան
Народився 9 жовтня 1936(1936-10-09)[1][2]
Ґюмрі, Вірменська РСР, Закавказька РФСР, СРСР
Помер 21 квітня 1994(1994-04-21)[1][2] (57 років)
Москва, Росія
·рак гортаніd
Поховання Кунцевський цвинтар
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність кінорежисер, сценарист, актор
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Знання мов російська і вірменська
Членство СК СРСР
Роки активності з 1962
Жанр соціалістичний реалізм
Партія КПРС
У шлюбі з Laura Gevorgyand
Діти David Keosayand і Кеосаян Тигран Едмондович
Нагороди
заслужений діяч мистецтв РРФСР Премія Ленінського комсомолу Заслужений діяч мистецтв Вірменської РСР
IMDb ID 0449084

Едмонд Гарегінович Кеосаян (вірм. Էդմոնդ Գարեգինի Քեոսայան; 9 жовтня 1936, Ленінакан, Вірменська РСР — 21 квітня 1994, Москва, Росія) — вірменський радянський кінорежисер і сценарист. Батько російського пропагандиста й актора Тиграна Кеосаяна.

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався в Московському економічному інституті (1954—1956), Єреванському театральному інституті (1956—1958). У 1964 закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Юхима Дзигана). У режисурі дебютував короткометражним телефільмами, відзначеними на Міжнародних кінофестивалях («Драбина», Головний приз Міжнародного кінофестивалю в Монте-Карло, 1962; «Три години дороги», приз МКФ в Канні, 1963). В 1965 році екранізував п'єсу Анатолія Софронова «Куховарка», відкривши цією «колгоспною мелодрамою» для широкого глядача такі акторські імена як Світлана Світлична і Володимир Висоцький.

В 1966 році зробив другу екранізацію повісті Павла Бляхіна «Червоні чортенята» (перша була у 1923 від режисера Івана Перестіані). Картина стала характерним продуктом радянської масової культури.

Меморіальна плита в Гюмрі

У 1970-х роках, після фактичного провалу фільму «Корона Російської імперії, або Знову невловимі» працюючи на «Арменфільмі», де звернувся до національної тематики. Найбільш відомим фільмом цього періоду стала психологічна драма «Коли настає вересень» (приз МКФ в Каїрі, 1975). Помітною роботою цього періоду також стала «Зірка надії».

З 1982 знову працював на «Мосфільмі», де поставив ​​кіноповість «Десь плаче іволга» та драму «Знесіння».

Похований в Москві на Кунцевському кладовищі, 10-а дільниця.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Режисерські роботи[ред. | ред. код]

Сценарії[ред. | ред. код]

  1. 1966 — Невловимі месники
  2. 1968 — Нові пригоди невловимих
  3. 1971 — Корона Російської імперії, або Знову невловимі
  4. 1973 — Чоловіки
  5. 1974 — Ущелина покинутих казок
  6. 1976 — Коли настає вересень (у співавт.)
  7. 1979 — Легенда про скоморохів
  8. 1982 — Десь плаче іволга
  9. 1988 — Піднесення

Акторські роботи[ред. | ред. код]

  1. 1964 — Де ти тепер, Максиме?
  2. 1968 — Нові пригоди невловимих
  3. 1971 — Корона Російської імперії, або Знову невловимі

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в SNAC — 2010.
  2. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання[ред. | ред. код]