Віллі Штоф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віллі Штоф
нім. Willi Stoph
Віллі Штоф
Віллі Штоф
Нині на посаді
Президент Вільгельм Пік
Президент Вільгельм Пік
Народився 9 липня 1914(1914-07-09)[1][2][…]
Шонебергd, Темпельгоф-Шенеберг, Берлін, Німецька імперія
Помер 13 квітня 1999(1999-04-13)[1][2][…] (84 роки)
Берлін, Німеччина[1]
Похований Вільдау
Відомий як політик
Країна НДР
Політична партія Комуністична партія Німеччини і Соціалістична єдина партія Німеччини
Релігія атеїзм
Нагороди
Герой НДР Герой Праці Banner of Labor Scharnhorst Order орден Леніна орден Жовтневої Революції орден «За заслуги перед Вітчизною» в золоті Орден Хосе Марті Grand Cross with Collar of the Order of the White Rose of Finland Орден Карла Маркса Залізний хрест 2-го класу Орден Георгія Димитрова

Віллі Штоф (нім. Willi Stoph 9 липня 1914, Шенеберг (нині частина Берліна) — 13 квітня 1999, Берлін, Німеччина) — німецький політик-комуніст, один із керівників СЄПН, державний і військовий діяч Німецької Демократичної Республіки.

У 19531989 — член політбюро ЦК СЄПН.

У 1960 — 1970-х роках очолював Раду міністрів і Державну раду НДР. Отримав звання генерала армії у збройних силах НДР. Належав до найближчого оточення Еріха Гонеккера. Після «осені народів» (1989) і возз'єднання Німеччини притягувався до кримінальної відповідальності і був звільнений від відповідальності за станом здоров'я.

Компартія, вермахт, полон[ред. | ред. код]

В юності працював муляром.

З 1928 перебував у комсомолі Німеччини. У 1931 вступив до компартії Німеччини. Після приходу до влади нацистів деякий час брав участь у підпільному русі Опору. У 1935 призваний на службу до Вермахту, до 1937 служив у артилерійському полку. Потім працював у Берліні інженером архітектурної фірми.

У 1940 повторно покликаний на службу до Вермахту. Воював на Східному фронті.

У 1942 поранений, нагороджений Залізним хрестом[4].

У 1945 взятий в полон радянськими військами. Пройшов курс в «антифашистській школі» для військовополонених, підготовлений до заняття адміністративних посад в радянській зоні окупаційної Німеччини[5].

У керівництві СЄПН і НДР[ред. | ред. код]

На економічних посадах[ред. | ред. код]

Вийшовши з полону, Штоф знову приєднався до КПН, отримав посаду керівника промислово-будівельного відділу в столичному партапараті.

З 1945 очолював низку відділів Німецького центрального управління промисловості (виконавчий орган під контролем совєцької військової окупаційної адміністрації, на базі якого після створення НДР в 1949 було створено кілька промислових міністерств).

У 1948 очолив управління економічної політики в центральному апараті СЄПН. У 19501952 — голова економічного комітету Народної палати НДР, директор економічного управління Ради міністрів НДР.

З 1950 — членом ЦК СЄПН, в складі якого залишався до падіння режиму в листопаді 1989.

На чолі силових структур[ред. | ред. код]

Незважаючи на спочатку економічний профіль керівництва, Віллі Штоф зіграв важливу роль у формуванні силових структур НДР: армії, поліції, держбезпеки.

З травня 1952 по червень 1955 Штоф займав посаду міністра внутрішніх справ. Брав активну участь у придушенні Берлінського повстання 17 червня 1953. Саме після цього був введений до складу політбюро ЦК СЄПН.

У 1955 отримав військове звання генерал-полковника. Координував діяльність Народної поліції, Міністерства держбезпеки та відомства ядерної енергетики НДР.

У 19561960 роках обіймав посаду міністра національної оборони НДР.

З 1959 — генерал армії. Входив до складу Національної ради оборони. Був заступником головнокомандувача Об'єднаними збройними силами Організації Варшавського договору.

Керівник уряду і Державної ради[ред. | ред. код]

У 19541964 — заступник голови Уряду НДР, курував виконання партійних рішень державними органами.

У 1964 змінив покійного Отто Гротеволя на посаді голови уряду НДР, що тоді ж був перейменований на Раду міністрів. Залишив цю посаду в 1973, очоливши після смерті Вальтера Ульбріхта Державну раду НДР (таким чином, формально Віллі Штоф зайняв посаду очільника держави).

У 1976 поступився головуванням у Державній раді Еріху Гонеккеру, повернувшись на посаду голови уряду. Залишався головою Ради міністрів НДР до листопада 1989. Одночасно був заступником голови Держради.

Брав помітну участь в налагодженні відносин між НДР і ФРН.

У 1967 направив листа Курту Георгу Кізінгеру з пропозицією встановити міждержавні зв'язки.

У березні 1970 Штоф приймав у Ерфурті Віллі Брандта[6] — зустріч непередбачено вилилася в стихійну демонстрацію тисяч жителів НДР, котрі вітали канцлера ФРН[7].

Політико-ідеологічна орієнтація[ред. | ред. код]

Протягом низки років Віллі Штоф вважався «правою рукою» Еріха Гонеккера, головним провідником його політики. Поряд з Куртом Хагером, він займав у керівництві СЄПН найбільш ортодоксальну сталіністську ідеологічну позицію. При цьому Штоф розглядався як зразок партійної строгості і військової дисципліни, тому отримав прізвисько Roter Preuße — «Червоний прусак».

Інший член вищого керівництва НДР, також наближений до Гонеккера — куратор економічної політики Ґюнтер Міттаґ — зараховував Штофа до групи партійних ортодоксів, що торпедували реформи і тим самим сприяли краху НДР[8].

«Так далі не піде»[ред. | ред. код]

У жовтні 1989 почалися масові виступи проти режиму СЄПН. Для утримання влади партійна верхівка спробувала принести в жертву персонально Гонеккера. Саме Штоф сказав на засіданні керівництва СЄПН 18 жовтня 1989 фразу: Erich, es geht nicht mehr. Du musst gehen — «Еріху, так далі не піде. Тобі час іти»[9]. Проте, багаторічному члену політбюро і голові уряду НДР, що уособлював жорсткий курс, не вдалося зберегти свої політичні позиції.

7 листопада 1989 уряд Віллі Штофа було відправлено у відставку. У виступі перед Народною палатою Штоф визнав за собою політичну відповідальність за тотальну кризу в країні. Саме на нього Гонеккер та Міттаґ покладали головну провину за те, що відбувається (з боку Гонеккера це виглядало відповіддю на дії Штофа 18 жовтня).

8 листопада 1989 пішли у відставку всі члени політбюро ЦК СЄПН, включаючи Віллі Штофа.

17 листопада 1989 Штоф був виведений зі складу Держради і здав мандат депутата Народної палати. 3 грудня рішенням ЦК СЄПН Віллі Штоф був виключений з партії.

Судові переслідування[ред. | ред. код]

8 грудня 1989 прокуратура заарештувала Віллі Штофа за підозрою в корупції і використанні службового становища на збиток національній економіці (мова йшла про надмірні зручності особняка в елітному селищі Вандліц, наданого Штофу як члену політбюро, і мисливські угіддя на озері Мюріц)[10]. Однак уже в лютому 1990 75-річний Штоф був звільнений за станом здоров'я. Тоді ж у Штофа були конфісковані кошти в розмірі 200 тис. марок, як отримані шляхом зловживання службовим становищем. Штоф звернувся за політичним притулком до СССР, розраховуючи, подібно Гонеккеру, перебратися до Москви, але московське керівництво проігнорувало це прохання.

У травні 1991 Віллі Штоф був притягнутий до відповідальності за вбивства втікачів з НДР біля Берлінського муру: як член політбюро ЦК СЄПН він брав участь в ухваленні відповідних рішень. Перед судом постали Еріх Гонеккер, Віллі Штоф, Еріх Мільке, Гайнц Кесслер, Фріц Штрелец, Ганс Альбрехт. Слухання справи почалося в листопаді 1992, але в червні 1993 процес щодо Гонеккера, Мільке і Штофа був припинений з урахуванням віку і стану здоров'я обвинувачених.

10 жовтня 1994 адміністративний суд Берліна відхилив позов Штофа про повернення йому 200 тис. марок і затвердив їх конфіскацію[11].

Останні роки Віллі Штоф прожив як приватна особа, уникаючи публічності. Помер в Берліні, похований у Вільдані.

Військові звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118975714 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Filmportal.de — 2005.
  3. а б Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  4. Willi Stoph (1914—1999). Vorsitzender des Ministerrates der DDR. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 10 червня 2020. 
  5. Willi Stoph, 84, Premier, Twice, in East Germany. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 10 червня 2020. 
  6. Willy Brandt and Willi Stoph in Erfurt (March 19, 1970). Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 10 червня 2020. 
  7. 1970: Willi and Willy meet in East Germany. Архів оригіналу за 16 травня 2020. Процитовано 10 червня 2020. 
  8. Es reißt mir das Herz kaputt. SPIEGEL-Gespräch mit dem ehemaligen DDR-Wirtschaftslenker Günter Mittag über seine Politik und seine Fehler. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 10 червня 2020. 
  9. Die Flut ist nicht zu stoppen. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 10 червня 2020. 
  10. Der Herbst '89 spült Willis Eiland weg. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 9 жовтня 2014. 
  11. Willi Stoph. Biografie. Aufarbeitung der DDR-Vergangenheit durch bundesdeutsche Gerichte. Архів оригіналу за 9 серпня 2014. Процитовано 10 червня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник:

Отто Гротеволь
Голова Ради міністрів НДР

19641973
Спадкоємець:

Хорст Зіндерман
Попередник:

Горст Зіндерман
Голова Ради міністрів НДР

19761989
Спадкоємець:

Ганс Модров