Географія релігії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Географія
Карта світових релігій
Шаблон ШаблониКатегорія Категорія Портал

Геогра́фія релі́гії, сакральна географія — галузь релігієзнавства, що вивчає загальну схему поширення релігій, сучасну релігійну карту світу, роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем[1][2].

Предмет[ред. | ред. код]

Предметом дослідження географії релігії є роль природного чинника у процесі формування і поширення релігій, взаємозв'язок етнічності й конфесійності, питання автохтонності (вкоріненості) релігійних утворень у конкретних країнах. Засадничою тезою її досліджень є визнання того, що географічне середовище і релігії пов'язані між собою завдяки етносу, історичний шлях, культурні, психологічні особливості якого значною мірою впливають на особливості його релігійності. Значну увагу вона зосереджує на прогнозуванні динаміки релігійної карти світу.

Історія[ред. | ред. код]

Географічні аспекти вивчення релігії є дуже давніми — вони сягають часів давньогрецького історика Геродота. Предмет географії релігії уперше сформулював Імануїл Кант, визначивши його як взаємодію «релігія — зовнішнє середовище». Із погляду Канта, цей розділ релігієзнавства мусить вивчати окремі конфесії, їх існування в конкретних природних, соціально-культурних, етнічних, економічних умовах різних країн; досліджувати вплив певних релігій на етнокультурні процеси в них і зворотну дію зовнішніх умов на релігію в ході її поширення.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Сучасна географія релігії прагне дати наявну релігійну карту світу; спрогнозувати перспективи її зміни; розкрити залежність певних релігій від умов конкретних географічних регіонів; передбачити появу там нових релігій. Вона розглядає географічний аспект виникнення і подолання міжконфесійного протиборства, виявляє взаємозв'язок етнічного та конфесійного в релігійній мобільності тощо.

Нині, окрім названих розділів релігієзнавства, розвиваються:

  • політологія релігії,
  • культурологія релігії,
  • етнологія релігії,
  • з'являється герменевтичне,
  • корпоративне релігієзнавство.

Релігієзнавство — складний, багатопланове утворення, яке постійно розвивається.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Павлов С. В. та ін. Географія релігій : навч. посіб. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. — (Освіта ХХІ століття)
  • Філоненко Ю. М. Географія релігій : навч. посіб. — Ніжин : Вид-во НДУ ім. Миколи Гоголя, 2006. — 256 с.
  • Шевчук Л. Т. Сакральна географія : навч. посіб. — Л. : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. — 160 с.
  • Голіков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної і соціальної географії. — К. : Либідь, 1996. — 320 с. — ISBN 5-325-00092-6.
  • Ковальчук А. С. Географія релігій в Україні. — Л. : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. — 308 с.
  • Соціально-економічна географія України / за ред. О. І. Шаблія. — Л. : Світ, 2000.
  • (англ.) Park, Chris. Religion and geography // Routledge Companion to the Study of Religion / Hinnells, J. — Routledge, 2004.

Посилання[ред. | ред. код]