Доктрина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Доктрина (лат. doctrina) — вчення, наукова або філософська теорія, політична система, керівний теоретичний чи політичний принцип (наприклад, військова доктрина) або нормативна формула.

Доктрина як джерело права[ред. | ред. код]

Правова доктрина – це зумовлена духовним і інтелектуальним розвитком, станом моральності та політико-правовою культурою суспільства, цілісна і гармонічна система принципів, поглядів, уявлень, ідей, концепцій і модельних норм щодо права і його розвитку,  які виступають теоретичним стрижнем та концептуальною основою державотворчої, правотворчої, правозастосовної та правотлумачної діяльності[1].

За загальним правилом будь-яка доктрина ділиться на офіційну, створювану на національному рівні або наднаціональному (експертні висновки, наведені вище), і наукову, створювану в університетах та інших професорських об'єднаннях.

Спочатку доктрина була єдиним джерелом міжнародного публічного права, вона виражалася в працях Гуго Гроція і \ Л \ Ж інших юристів, які обгрунтовують існування міжнародного права з точки зору природно-правової школи. Розвиток позитивізму призвело в кінцевому підсумку до занепаду доктрини, а потім - до переосмислення ролі доктрини в праві. В даний час в міжнародному публічному праві доктрина є субсидіарним джерелом права, застосування якого можливе лише в особливих обставинах.

Міжнародне, приватне право, також визнає доктрину як джерело права.

У національному праві роль доктрини залежить від особливостей правової системи, і національної культури. У Росії доктрина як джерело російського права офіційно не визнається, однак фактично ним є.

У науковій літературі з приводу визнання за юридичною доктриною статусу джерела права нерідко висловлюються повністю протилежні точки зору, і єдиної думки з даного питання в російській науці немає.

В даний час посилання на праці видатних юристів зустрічаються в судових рішеннях, але скоріше як додаткова аргументація. Роль правової доктрини виявляється у створенні конструкцій, понять, визначень, якими користується правотворчий орган. Судді вищих або міжнародних судів, висловлюючи своє особливу думку, найчастіше посилаються на праці відомих правознавців. А в судові засідання запрошують вчених-юристів для дачі експертних висновків.

Міжнародний трибунал ООН з морського права, зокрема, розглянув справу «Про риболовецькому судні" Волга "» (Російська Федерація проти Австралії, 2002 рік). В окремій думці Заступника Голови Будіслава Вукаса можна знайти відсилання до праць видатних теоретиків міжнародного права: Рене-Жана Дюпюї, Арвід Пардо.

Доктрина Європейського союзу - поняття умовне, що представляє собою сукупність теоретичних уявлень про цілі, принципи та правових формах європейської інтеграції. Традиційно «... в державах доктрина складається з професійних уявлень визнаних авторитетів в області національного права і, як правило, формується протягом багатьох десятиліть, то в процесі формування європейської правової системи функцію доктрини сьогодні виконують експертні висновки провідних європейських фахівців, яких запрошують у комісії ЄС, з метою аналізу чинного законодавства та підготовки рекомендацій для визначення принципів і змісту нових актів ЄС».

Доктрина в мусульманському праві[ред. | ред. код]

Особливе значення доктрини для розвитку мусульманського права пояснюється не тільки наявністю безлічі прогалин, а й суперечливістю Корану і сунни. Більшість норм, які містяться в них, має божественне походження, тобто вважаються вічними і незмінними. Тому вони не можуть бути просто відкинуті і замінені нормативно-правовими актами держави. У цих умовах мусульманські правознавці, спираючись на основоположні джерела, трактують їх і формують рішення, яке підлягає застосуванню в ситуації, що склалася.

Якщо в VII-VIII ст. джерелами мусульманського права дійсно виступали Коран і сунна, а також иджма і «висловлювання сподвижників», то, починаючи з IX-X ст., ця роль поступово перейшла до доктрини. По суті припинення иджтихада означало канонізацію висновків основних шкіл мусульманського права, що склалися до середини XI ст.

Доктринальна розробка мусульманського права, ускладнюючи його систематизацію, разом з тим надавала йому відому гнучкість і можливість розвиватися. Сучасну мусульмансько-правову доктрину як джерело права слід розглядати в декількох аспектах. У ряді країн (Саудівська Аравія, Оман, деякі князівства Перської затоки) вона продовжує грати роль формального джерела права, в інших (Єгипет, Туреччина, Марокко) - допускається субсидіарне використання мусульманського права при наявності прогалин у державних нормативних правових актах.

Економіка[ред. | ред. код]

Економічна доктрина сприяє поясненню теорії та здійснення аналізу економічних механізмів, відображає необхідність вибору між сукупностями основоположних принципів, на основі яких може розвиватися пояснювальна теорія.

Військова справа[ред. | ред. код]

Військова доктрина — система офіційних поглядів і положень, що встановлює напрямок військового будівництва, підготовки країни і збройних сил до війни, способи і форми її ведення. Військова доктрина виробляється і визначається політичним керівництвом держави. Основні її положення складаються та змінюються в залежності від політики і суспільного устрою, рівня розвитку продуктивних сил, нових наукових досягнень і характеру очікуваної війни.

Доктрина СВ США це вид військової керівної публікації який визначає фундаментальні принципи на основі яких побудовано тактику, способи виконання завдань, процедури[2], термінологію та умовні знаки, що використовуються під час застосування СВ США і які є основою для діяльності військових організаційних структур (бойового складу та частин забезпечення) спрямованої на захист національних інтересів[3]. Доктрини СВ США розробляються із завданнями: забезпечити єдність поглядів на ведення збройної боротьби; виробити єдиний понятійний апарат (визначень та професійної лексики); підвищити ефективність ведення бойових дій; визначення та розвиток потрібних рис військовослужбовців та їх командирів (начальників); формулювання завдань та визначення порядку участі СВ США у складі міжвидових та об’єднаних формувань[4]. Доктрина СВ США ADP 3-0 Операції є ключовою доктриною СВ США що визначає зміст решти керівних публікації застосування СВ США[5].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тертишник В. М. Доктрина та проблеми і ризики конституційної й судово-правової реформи в Україні / В. М. Тертишник // Суспільно політичні процеси. Науково-популярне видання Громадської організації «Академія політичних наук». — К., 2016. Випуск 4. —  С. 147-160
  2. Коваль, М. В.; Репіло, Ю. Є.; Россійцев, В. В. (3 жовтня 2023). Lessons identified from planning doctrines development: quantitative approach to measure information completeness. Наука і оборона (англ.). № 2. с. 28–37. doi:10.33099/2618-1614-2023-22-2-28-37. ISSN 2618-1622. Процитовано 4 жовтня 2023. 
  3. Rossiytsev, Victor (31 жовтня 2020). Аналіз основ та вироблення рекомендацій щодо початку роботи із системою доктринального забезпечення Сухопутних військ США в контексті приведення доктринального забезпечення Збройних Сил України до стандартів НАТО. Journal of Scientific Papers «Social development and Security» (укр.). Т. 10, № 5. с. 68–89. doi:10.33445/sds.2020.10.5.7. ISSN 2522-9842. Процитовано 22 липня 2022. 
  4. Army Publishing Directorate. armypubs.army.mil. Процитовано 22 липня 2022. 
  5. Репіло, Юрій; Россійцев, Віктор; Іщенко, Олексій (4 липня 2022). Аналіз базових принципів, концепцій та понять доктринального забезпечення збройних сил провідних країн світу. Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони (укр.). Т. 43, № 1. с. 79–90. doi:10.33099/2311-7249/2022-43-1-79-90. ISSN 2410-7336. Процитовано 22 липня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]