Збірна Франції з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франція
Емблема Франція
Прізвисько Сині (фр. Les Bleus), Трикольорові (фр. Les Tricolores)
Асоціація Французька футбольна федерація
(фр. Fédération Française de Football)
Тренер Франція Дідьє Дешам
Найбільше виступів Ліліан Тюрам (142)
Найкращий бомбардир Тьєррі Анрі
Олів'є Жіру (51)
Код ФІФА FRA
Місце в рейтингу ФІФА 4 (6 жовтня 2022)[1]
Домашня
Виїзна
Перший матч
 Бельгія 3:3 Франція Франція
(Брюссель, Бельгія; 1 травня 1904)
Найбільша перемога
 Франція 11:0 Греція Греція
(Париж, Франція; 26 червня 1919)
Найбільша поразка
 Данія 17:1 Франція Франція
(Лондон, Англія; 22 жовтня 1908)
Чемпіонат світу
Виступів 16 (вперше у 1930)
Найвище досягнення чемпіон, 1998, 2018
Чемпіонат Європи
Виступів 10 (вперше у 1960)
Найвище досягнення чемпіон, 1984, 2000

Збірна Франції з футболу — представляє Францію в міжнародних матчах і турнірах з футболу. Управляється і контролюється Федерацією футболу Франції.

Станом на 6 жовтня 2022 посідає 4-e місце у рейтингу футбольних збірних світу[1].

Дворазовий володар Кубку світу — 1998, 2018 та фіналіст 2006, 2022

Дворазовий володар Кубку Європи — 1984, 2000 та фіналіст 2016.

Франція грає домашні матчі на стадіоні Стад-де-Франс в Сен-Дені, регіон Іль-де-Франс.

Спортивні медалі
Чемпіонат Світу
Золото Франція 1998
Золото Росія 2018
Срібло Німеччина 2006
Срібло Катар 2022
Бронза Швеція 1958
Бронза Мексика 1986
Чемпіонат Європи
Золото Франція 1984
Золото Бельгія — Нідерланди 2000
Срібло Франція 2016
Бронза Англія 1996
Ліга націй УЄФА
Золото Італія 2021
Кубок конфедерацій
Золото Корея — Японія 2001
Золото Франція 2003
Олімпійські ігри
Золото Лос-Анджелес 1984
Срібло Париж 1900

Історія[ред. | ред. код]

Ера Зідана (1994 — 2006)[ред. | ред. код]

У процесі підготовки до домашнього чемпіонату світу був побудований стадіон «Стад-де-Франс», який в подальшому став основним домашнім стадіоном збірної Франції. У товариських матчах, Еме Жаке почав активно залучати нових гравців. У складі збірної дебютували: Робер Пірес, Патрік Вієйра, Клод Макелеле, Венсан Кандела, Тьєррі Анрі, Ален Богоссян та Давід Трезеге. Збірна Франції провела 18 товариських матчів у яких здобула 10 перемог, 5 разів зіграли внічию та 3 рази програли.

Чемпіонату світу 1998 року збірна Франції розпочала з розгрому збірної ПАР та збірної Саудівської Аравії. У третьому матчі групи перемогли Данію. У плей-оф збірна Франції зіткнулася з першими серйозними труднощами. В 1/8 фіналу перемогли збірну Парагваю завдяки золотому голу Лорана Блана, а в чвертьфіналі пройшли збірну Італії лише в серії пенальті. У півфіналі зуміли здобути вольову перемогу над збірною Хорватії завдяки дублю Ліліана Тюрама, який забив свої єдині голи за національну збірну в цьому матчі. У півфінальному матчі Лоран Блан отримав вилучення після зіткнення зі Славеном Биличем, що означало дискваліфікацію на фінал. У фінальному матчі французи зіграли проти чинних чемпіонів світу, збірної Бразилії, за яких грав чинний володар «Золотого м'яча» Роналду. Посередині першого тайму Зінедін Зідан відкрив рахунок, замкнувши ударом головою подачу з кутового. На останніх хвилина Зідан знову забив головою після подачі з кутового, але цього разу подача була з іншого флангу. У другому таймі Марсель Десаї отримав другу жовту карту, залишивши команду вменшості. Незважаючи на це, французи зуміли втримати перевагу, а на додаткових хвилинах другого тайму Еммануель Петі забив третій гол, оформивши розгром. По завершенні турніру Еме Жаке покинув посаду головного тренера, а на його місце було призначено Роже Лемера. В кінці року Зінедін Зідан отримав «Золотий м'яч», а також став «Гравцем року ФІФА».

Кваліфікацію на чемпіонат Європи збірна Франції провела у рівній боротьбі проти збірних України та Росії. Все вирішилось в останньому турі в якому Україна та Росія зіграли між собою внічию, а Франція перемогла збірну Ісландії, посівши підсумкове перше місце в групі.

Чемпіонат Європи Франція розпочала з розгрому над збірною Данії та перемоги над фіналістом попереднього чемпіонату Європи, збірною Чехії. У третьому матчі поступилися в очному матчі за перше місце господарям турніру збірній Нідерландів. У чвертьфіналі перемогли збірну Іспанії, а у півфіналі пройшли збірну Португалії завдяки золотому голу Зінедіна Зідана з пенальті. Фінальний матч проти збірної Італії склався для Франції дуже важко. Після пропущеного голу від Марко Дельвеккіо, вони зуміли відігратися лише на останніх хвилинах матчу завдяки голу Сільвена Вільтора. А на початку другого додаткового тайму Давід Трезеге забив золотий гол, який приніс збірній Франції другий чемпіонський титул в історії. Цей турнір став останнім для капітана збірної Дідьє Дешама, а також для Лорана Блана.

У 2001 році збірна Франції вперше виступила на Кубку конфедерацій. Після розгрому над господарями змагань, збірною Південної Кореї, неочікувано поступилися збірній Австралії. У третьому турі розгромили збірну Мексики та зуміли посісти перше місце в групі. У півфіналі перемогли збірну Бразилії, а у фіналі мінімально здолали ще одних господарів, збірну Японії, ставши чемпіонами. Таким чином збірна Франції стала чинним чемпіоном світу, Європи та володарем Кубку конфедерацій.

На чемпіонат світу 2002 року Франція кваліфікувалася як чинний переможець турніру. У матчі-відкритті турніру, мінімально програли дебютантам турніру, збірній Сенегалу. У другому турі зіграли в нульову нічию зі збірною Уругваю, а в заключному програли збірній Данії. У підсумку вони не забили жодного голу, посівши останнє місце в групі. Це був другий випадок в історії, коли чинний чемпіон не зумів вийти з групи. Після провалу на турнірі Роже Лемер був звільнений, а команду очолив Жак Сантіні.

Під керівництво нового тренера збірна Франції впевнено кваліфікувалася на чемпіонат Європи з першого місця, здобувши у групі зі збірними Словенії, Ізраїлю, Кіпру та Мальти вісім перемог та пропустивши лише два голи.

У 2003 році Франція вдруге поспіль здобула Кубок конфедерацій. Вони були господарем турніру та кваліфікувалися на ці змагання завдяки перемозі на чемпіонаті Європи. На груповому етапі перемогли Колумбію, Японію та Нову Зеландію. У півфіналі здолали Туреччину, а у фіналі, завдяки золотому голу Тьєррі Анрі, перемогли Камерун. За підсумками турніру Тьєррі Анрі став найкращим гравцем та здобув золоту бутсу.

Чемпіонат Європи 2004 року збірна Франції, завдяки дублю Зінедіна Зідана на останніх хвилинах, розпочала з вольової перемоги над збірною Англії. У другому матчі зіграли внічию із Хорватією, а в останньому матчі впевнено перемогли Швейцарію. У чвертьфіналі мінімально поступилися збірній Греції, яка у підсумку сенсаційно стала чемпіоном Європи. За підсумками турніру Жак Сантіні покинув посаду тренера, а на його місце було призначено Раймона Доменека.

Кваліфікацію на чемпіонат світу збірна Франції проводила у рівній боротьбі зі збірними Швейцарії, Ізраїлю та Ірландії. Загалом у десяти матчах вони здобули лише п'ять перемог, та ще п'ять разів зіграли внічию. У підсумку їм вдалося стати першими та кваліфікуватися на мундіаль.

На чемпіонаті світу французи знову потрапили в одну групу зі збірною Швейцарії, з якими знову зіграли внічию. У другому турі втратили перемогу над збірною Південної Кореї, а в третьому впевнено перемогли збірну Того, фінішувавши на другому місці. В 1/8 фіналу зуміли здобути вольову перемогу над збірною Іспанії. У чвертьфіналі, завдяки голу Тьєррі Анрі перемогли чинних чемпіонів світу, збірну Бразилії. У півфіналі проти Португалії, переможним став гол Зінедіна Зідана з пенальті. У фіналі проти збірної Італії, Франція вийшла вперед завдяки голу Зінедіна Зідана з пенальті, але Марко Матерацці швидко зрівняв рахунок. Основий час закінчився з рахунком 1:1, а у додатковий час відбулося вилучення Зідана, який вдарив головою Марко Матерацці. У серії пенальті Франція програла 3:5, а Давід Трезеге став єдиним гравцем який не реалізував свій удар. Цей матч став останнім у кар'єрі легендарного Зінедіна Зідана, якого було визнано найкращим гравцем чемпіонату світу.

Кризовий період (2006 — 2012)[ред. | ред. код]

У відборі на чемпіонат Європи збірна Франції потрапила у групу зі збірними Італії, Шотландії, України, Грузії, Литви та Фарерських островів. У домашньому матчі проти Італії французи зуміли впевнено перемогти, взявши реванш за поразку у фіналі чемпіонату світу. Французи впевнено набирали очки, але дві поразки від збірної Шотландії не дозволили їм посісти перше місце в групі, вони кваліфікувалися із другого, випередивши шотландців лише на два очки.

На самому чемпіонаті Європи збірна Франції виступила провально, посівши останнє місце в групі. У першому матчі французи зіграли в нульову внічию зі збірною Румунії, потім розгромно поступилися збірній Нідерландів, а в останньому турі програли збірній Італії. Це був останній великий турнір для Ліліана Тюрама та Клода Макелеле. Після цього турніру піднімалося питання відставки Раймона Доменека, але Федерація футболу Франції вирішила продовжити співпрацю з тренером, незважаючи на невтішні результати.

У кваліфікації на чемпіонат світу французи потрапили у не найскладнішу групу зі збірними Сербії, Австрії, Литви, Румунії та Фарерських островів. Вже у першому турі вони поступилися збірній Австрії на виїзді. В подальшому регулярно здобували очки, але дві нічиї з румунами, а також із сербами на виїзді, в ключовому матчі у боротьбі за перше місце, не дозволили їм кваліфікуватися напряму. У плей-оф грали проти збірної Ірландії. У виїзному матчі здобули мінімальну перемогу завдяки голу Ніколя Анелька. У домашньому матчі, ірландський нападник Роббі Кін зумів забити гол, що дозволило перевести цей матч у додатковий час. У другому додатковому таймі, Тьєррі Анрі зупинив подачу у штрафному майданчику двома доторками руки, після чого віддав гольову передачу на Вільяма Галласа. Ірландські гравці сигналізували арбітру про гру рукою, але він прийняв хибне рішення зарахувати гол. У підсумку Франція зуміла кваліфікуватися на чемпіонат світу, а цей епізод викликав широкий резонанс у футбольному суспільстві. Після нього почалися розмови про використання відеоповторів та більшої кількості арбітрів у футбольних матчах, для запобігання хибних рішень. Сам Тьєррі Анрі підтверджував що зіграв рукою, а також співчував ірландцям, оскільки на його думку, вони також заслуговували виступити на чемпіонаті світу.

Груповий етап чемпіонату світу розпочали з нічиєї проти збірної Уругваю.

У перерві матчу проти збірної Мексики, у Ніколя Анелька відбулася сварка із головним тренером команди Раймоном Доменеком, через що він на наступний день був відстронений. У цьому матчі Франція програла, пропустивши два голи в кінці матчу. Федерація футболу Франція підтримала відсторонення гравця. Наступного дня виник конфлікт між капітаном команди Патрісом Евра та одним із тренерів, Робертом Дюверном. Після цієї конфронтації гравці повернулися до автобуса, а тренування скасували. Гравці команди публічно розкритикували Федерацію футболу Франції за рішення відсторонити Анелька, а Федерація зі свого боку назвала поведінку гравців неприйнятною. В останньому матчі французи програли господарям змагань, збірній ПАР, посівши останнє місце в групі. По завершенні турніру Президент Франції Ніколя Саркозі зустрівся із Тьєррі Анрі, для обговорення ситуації що склалася на турнірі. 28 червня президент Федерації футболу Франції, Жан-П'єр Ескалетт подав у відставку. 17 серпня відбулися дисциплінарні слухання Федерації футболу Франції щодо гравців які були ключовими в цьому конфлікті. За його підсумками Ніколя Анелька був відсторонений на 18 матчів, Патріс Евра — на 5 матчів, а також позбавлений звання капітана, Франк Рібері дикваліфікований на 3 гри, Жеремі Тулалан — на одну гру, а Еріка Абідаля, який звинувачувався у відмові грати в останньому матчі групового етапу, було визнано невинним. Ніколя Анелька вважав це покарання не чинним для нього, оскільки він прийняв рішення завершити кар'єру в збірній.

У липні 2010 року новим тренером призначили Лорана Блана, одного із ключових гравців останнього золотого покоління збірної Франції, який на чолі «Жиронден де Бордо» зумів стати чемпіоном Франції. Відбір на чемпіонат Європи Франція розпочала із сенсаційної мінімальної домашньої поразки від збірної Білорусі. У подальшому французи стабільно здобували очки, лише двічі зігравши внічию. В боротьбі за перше місце все вирішувалося в останньому турі. В домашньому очному матчі проти збірної Боснії і Герцеговини вони поступалися більшу частину матчу, але наприкінці зустрічі Самір Насрі реалізував пенальті. Нічия дозволила французам посісти перше місце та кваліфікуватися на Євро-2012 напряму.

Франція розпочала чемпіонат Європи нічиєю проти збірної Англії. У другому матчі впевнено перемогли господарів турніру, збірну України, а в останньому матчі поступилися збірній Швеції. Незважаючи на поразку в останньому турі, Франція вийшла у чвертьфінал з другого місця, де поступилися чинним чемпіонам світу та Європи, збірній Іспанії.

Успіхи Дешама (2012 — н.ч.)[ред. | ред. код]

У липні 2012 року команду очолив Дідьє Дешам, капітан останнього золотого покоління французів. У кваліфікації на чемпіонат світу 2014 Франція потрапила в одну групу з чинними чемпіонами світу та Європи, збірною Іспанії. У боротьбі за пряму путівку на чемпіонат світу ключовою стала їхня поразка в очному домашньому матчі. У плей-оф грали проти збірної України. Після поразки у Києві (0:2), зуміли розгромити суперника в домашньому матчі (3:0) та кваліфікуватися на мундіаль.

Антуан Грізманн — найкращий гравець та бомбардир чемпіонату Європи 2016 року

Груповий етап чемпіонату світу французи розпочали з розгромів над збірними Гондурасу та Швейцарії, а в останньому матчі групи зіграли внічию з Еквадором. В 1/8 фіналу перемогли збірну Нігерії, а у чвертьфіналі, втративши перед матчем Франка Рібері через травму, мінімально поступилися збірній Німеччини, яка у підсумку стала чемпіоном. Півзахисник Поль Погба став найкращим молодим гравцем турніру.

Чемпіонат Європи 2016, був дуже важливим для збірної Франції, оскільки це був домашній турнір. Франція перемагала на двох останніх великих турнірах, на яких була господарем (Чемпіонат Європи 1984 року та Чемпіонат світу 1998 року). Один із лідерів команди, Карім Бензема перестав викликатися у збірну через шантаж партнера по команді Матьє Вальбуена. На груповому етапі перемогли збірні Румунії та Албанії, а також зіграли внічию із Швейцарією, посівши перше місце. На стадії плей-оф здобули вольову перемогу над Ірландією, а також розгромили збірну-сенсацію турніру, Ісландію. У півфіналі перемогли чинних чемпіонів світу, збірну Німеччини, яку не перемагали на великих турнірах з 1958 року. У рівному фіналі, поступилися збірній Португалії, пропустивши у другому таймі додаткового часу. Ключовим гравцем для команди на цьому турнірі був Антуан Грізманн, який став найкращим гравцем та бомбардиром турніру.

Збірна Франції — чемпіони світу 2018 року

У 2018 році команда виступила на чемпіонаті світу в Росії та зуміла вдруге в історії стати чемпіоном світу. На груповому етапі перемогли збірну Австралії та Перу, а також зіграли внічию із Данією, посівши перше місце в групі. В 1/8 фіналу перемогли Аргентину, у чвертьфіналі Уругвай, а у півфіналі Бельгію. У фіналі впевнено перемогли збірну Хорватії, яка сенсаційно дійшла до цієї стадії. За підсумками турніру Кіліан Мбаппе став найкращим молодим гравцем турніру, а Антуан Грізманн отримав «Бронзовий м'яч» та «Срібний бутс»

У дебютному сезоні Ліги націй УЄФА 2018—2019 посіли друге місце в групі, поступившись за додатковимо показниками збірній Нідерландів. У подальшому впевнено пройшли кваліфікацію на Євро-2020, а також стали переможцями своєї групи Ліги націй УЄФА 2020—2021, вийшовши у фінальний раунд.

Перед Євро-2020, яке відбулося влітку 2021 року, відбулося повернення Каріма Бензема у національну збірну, який не викликався протягом п'яти років через скандал із Матьє Вальбуена. На самому чемпіонаті Європи збірна Франції розпочала з перемоги над збірною Німеччини, а у наступних матчах зіграла внічию з Угорщиною та Португалією, посівши перше місце в групі. В 1/8 фіналу програли збірній Швейцарії у серії пенальті.

У жовтні 2021 року відбулася фінальна частина сезону Ліги націй УЄФА, де збірна Франція перемогла Бельгію у півфіналі та Іспанію у фіналі, ставши чемпіоном, а також восени збірна Франції з першого місця кваліфікувалася на чемпіонат світу.

Ліга націй УЄФА 2022—2023, яка відбувалася перед чемпіонатом світу, склалася для команди невдало (посіли третє місце в групі).

Восени 2022 року команда виступила на чемпіонаті світу в Катарі. Перед початком турніру Н'Голо Канте та Поль Погба, які були ключовими гравцями на попередньому чемпіонаті світу отримали травми. Вже безпосередньо після виклику в збірну травмувалися Преснель Кімпембе, Крістофер Нкунку та володар «Золотого м'яча» Карім Бензема. Груповий етап Франція розпочала з перемоги над збірними Австралії та Данії, забезпечивши собі вихід у наступну стадію. В останньому матчі туру, вийшовши резервним складом, поступилися збірній Тунісу, що не завадило їм посісти перше місце в групі. У плей-оф перемогли збірну Польщі, Англії та Марокко, вдруге поспіль вийшовши у фінал чемпіонату світу. У фіналі поступилися у серії пенальті збірній Аргентини, а Кіліан Мбаппе, оформивши хет-трик став найкращим бомбардиром турніру (8 голів). На цьому турнірі Олів'є Жіру побив рекорд за кількістю забитих голів за збірну Франції, а Уго Льоріс став рекордсменом за кількістю проведених матчів.

Статистика[ред. | ред. код]

     Господарі       Переможці       Фіналісти       Третє місце       Четверте місце  

Чемпіонат світу[ред. | ред. код]

Чемпіонат світу Кваліфікація
Рік Раунд Місце І В Н П М+ М- Місце І В Н П М+ М-
Уругвай 1930 Груповий етап 7-ме 3 1 0 2 4 3 Кваліфікувалися за запрошенням
Італія 1934 1/8 фіналу 9-те 1 0 0 1 2 3 2-ге 1 1 0 0 6 1
Франція 1938 Чвертьфінал 6-те 2 1 0 1 4 4 Кваліфікувалися як господарі
Бразилія 1950 Не пройшли кваліфікацію, згодом отримали запрошення, але відмовилися від участі 2-ге 3 0 2 1 4 5
Швейцарія 1954 Груповий етап 11-те 2 1 0 1 3 3 1-ше 4 4 0 0 20 4
Швеція 1958 Третє місце 3 6 4 0 2 23 15 1-ше 4 3 1 0 19 4
Чилі 1962 Не пройшли кваліфікацію 1-ше 5 3 0 2 10 4
Англія 1966 Груповий етап 13-те 3 0 1 2 2 5 1-ше 6 5 0 1 9 2
Мексика 1970 Не пройшли кваліфікацію 2-ге 4 2 0 2 6 4
Федеративна Республіка Німеччина (1949—1990) 1974 3-тє 4 1 1 2 3 5
Аргентина 1978 Груповий етап 12-те 3 1 0 2 5 5 1-ше 4 2 1 1 7 4
Іспанія 1982 Четверте місце 4-те 7 3 2 2 16 12 2-ге 8 5 0 3 20 8
Мексика 1986 Третє місце 3 7 4 2 1 12 6 1-ше 8 5 1 2 15 4
Італія 1990 Не пройшли кваліфікацію 3-тє 8 3 3 2 10 7
Сполучені Штати Америки 1994 3-тє 10 6 1 3 17 10
Франція 1998 Чемпіони 1 7 6 1 0 15 2 Кваліфікувалися як господарі
Південна Корея Японія 2002 Груповий етап 28-ме 3 0 1 2 0 3 Кваліфікувалися як чинні чемпіони
Німеччина 2006 Фіналісти 2 7 4 3 0 9 3 1-ше 10 5 5 0 14 2
Південно-Африканська Республіка 2010 Груповий етап 29-те 3 0 1 2 1 4 2-ге 12 7 4 1 20 10
Бразилія 2014 Чвертьфінал 7-ме 5 3 1 1 10 3 2-ге 10 6 2 2 18 8
Росія 2018 Чемпіони 1 7 6 1 0 16 6 1-ше 10 7 2 1 18 6
Катар 2022 Фіналісти 2 7 5 1 1 16 8 1-ше 8 5 3 0 18 3
Канада Мексика Сполучені Штати Америки 2026 Н/Д Н/Д
Загалом 2 титули 16/22 73 39 14* 20 136 85 12/18 119 70 26 23 234 91

Чемпіонат Європи[ред. | ред. код]

Чемпіонат Європи Кваліфікація
Рік Раунд Місце І В Н П М+ М- Місце І В Н П М+ М-
Франція 1960 Четверте місце 4-те 2 0 0 2 4 7 плей-оф 4 3 1 0 17 6
Іспанія 1964 Не пройшли кваліфікацію плей-оф 6 2 1 3 11 10
Італія 1968 1-ше/плей-оф 8 4 2 2 16 12
Бельгія 1972 3-тє 6 3 1 2 10 8
Соціалістична Федеративна Республіка Югославія 1976 3-тє 6 1 3 2 7 6
Італія 1980 2-ге 6 4 1 1 13 7
Франція 1984 Чемпіони 1 5 5 0 0 14 4 Кваліфікувалися як господарі
Німеччина 1988 Не пройшли кваліфікацію 3-тє 8 1 4 3 4 7
Швеція 1992 Груповий етап 6-те 3 0 2 1 2 3 1-ше 8 8 0 0 20 6
Англія 1996 Півфінал 3 5 2 3 0 5 2 2-ге 10 5 5 0 22 2
Бельгія Нідерланди 2000 Чемпіони 1 6 5 0 1 13 7 1-ше 10 6 3 1 17 10
Португалія 2004 Чвертьфінал 6-те 4 2 1 1 7 5 1-ше 8 8 0 0 29 2
Австрія Швейцарія 2008 Груповий етап 15-те 3 0 1 2 1 6 2-ге 12 8 2 2 25 5
Польща Україна 2012 Чвертьфінал 8-ме 4 1 1 2 3 5 1-ше 10 6 3 1 15 4
Франція 2016 Фіналісти 2 7 5 1 1 13 5 Кваліфікувалися як господарі
Європейський Союз 2020 1/8 фіналу 11-те 4 1 3 0 7 6 1-ше 10 8 1 1 25 6
Німеччина 2024 Н/Д TBD Н/Д
Загалом 2 титули 10/16 43 21 12 10 69 50 8/14 112 67 27 18 231 91

Кубок Конфедерацій[ред. | ред. код]

Рік Результат Місце І В Н* П ГЗ ГП
Саудівська Аравія 1992 не пройшла кваліфікацію
Саудівська Аравія 1995
Саудівська Аравія 1997
Мексика 1999 Знялися
Південна Корея Японія 2001 Переможець 1 5 4 0 1 12 2
Франція 2003 Переможець 1 5 5 0 0 12 3
Німеччина 2005 не пройшла кваліфікацію
ПАР 2009
Бразилія 2013
Росія 2017
Всього 2/7 2 титули 10 9 0 1 24 5

Ліга націй УЄФА[ред. | ред. код]

Ліга націй УЄФА
Рік Ліга Група І В Н П М+ М- П/П Рей
Португалія 2018—19 A 1 4 2 1 1 4 4 6-e
Італія 2020—21 A 3 8 7 1 0 17 8 1-е
Нідерланди 2022—23 A 1 6 1 2 3 5 7 12-е
2024—25 A Буде визначено
Усього 18 10 4 4 26 19

Гравці збірної[ред. | ред. код]

Поточний склад[ред. | ред. код]

Наступні 26 гравці були оголошені у списку збірної для участі у ЧС-2022.

Матчі та голи вірні станом на 25 вересня 2022 року, після матчу проти Данії.

Поз. Гравець Дата народження (вік) Ігри Голи Клуб
1 Уго Льоріс (Captain sports.svg) 26 грудня 1986 (36 років)(19861226) 139 0 Англія Тоттенгем Готспур
16 Стів Манданда 28 березня 1985 (37 років)(19850328) 34 0 Франція Ренн
23 Альфонс Ареола 27 лютого 1993 (29 років)(19930227) 5 0 Англія Вест Гем Юнайтед
2 Бенжамен Павар 28 березня 1996 (26 років)(19960328) 46 2 Німеччина Баварія Мюнхен
3 Аксель Дісасі 11 березня 1998 (24 роки)(19980311) 0 0 Монако Монако
4 Рафаель Варан 25 квітня 1993 (29 років)(19930425) 87 5 Англія Манчестер Юнайтед
5 Жуль Кунде 12 листопада 1998 (24 роки)(19981112) 12 0 Іспанія Барселона
17 Вільям Саліба 24 березня 2001 (21 рік)(20010324) 7 0 Англія Арсенал
18 Дайо Упамекано 27 жовтня 1998 (24 роки)(19981027) 7 1 Німеччина Баварія Мюнхен
21 Лукас Ернандес 14 лютого 1996 (26 років)(19960214) 32 0 Німеччина Баварія Мюнхен
22 Тео Ернандес 6 жовтня 1997 (25 років)(19971006) 7 1 Італія Мілан
24 Ібраїма Конате 25 травня 1999 (23 роки)(19990525) 2 0 Англія Ліверпуль
6 Маттео Гендузі 14 квітня 1999 (23 роки)(19990414) 6 1 Франція Марсель
8 Орельєн Чуамені 27 січня 2000 (23 роки)(20000127) 14 1 Іспанія Реал Мадрид
13 Юссуф Фофана 10 січня 1999 (24 роки)(19990110) 2 0 Монако Монако
14 Адріан Рабйо 3 квітня 1995 (27 років)(19950403) 29 2 Італія Ювентус
15 Жордан Верету 1 березня 1993 (29 років)(19930301) 5 0 Франція Марсель
25 Едуарду Камавінга 10 листопада 2002 (20 років)(20021110) 4 1 Іспанія Реал Мадрид
7 Антуан Грізманн 21 березня 1991 (31 рік)(19910321) 110 42 Іспанія Атлетіко Мадрид
9 Олів'є Жіру 30 вересня 1986 (36 років)(19860930) 114 49 Італія Мілан
10 Кіліан Мбаппе 20 грудня 1998 (24 роки)(19981220) 59 28 Франція Парі Сен-Жермен
11 Усман Дембеле 15 травня 1997 (25 років)(19970515) 28 4 Іспанія Барселона
12 Рандаль Коло Муані 5 грудня 1998 (24 роки)(19981205) 2 0 Німеччина Айнтрахт Франкфурт
19 Карім Бензема 19 грудня 1987 (35 років)(19871219) 97 37 Іспанія Реал Мадрид
20 Кінгслі Коман 13 червня 1996 (26 років)(19960613) 40 5 Німеччина Баварія Мюнхен
26 Маркус Тюрам 6 серпня 1997 (25 років)(19970806) 4 0 Німеччина Боруссія Менхенгладбах

Тренери[ред. | ред. код]

Тренер Початок Кінець Матчів В Н П % перемог
Франція Анрі Герен 25 квітня 1964 20 червня 1966 15 5 4 6 33.3
Франція Жан Снелла та
Іспанія Франція Жозе Арріба
28 вересня 1966 26 листопада 1966 4 2 0 2 50.0
Марокко Франція Жуст Фонтен 22 березня 1967 3 червня 1967 2 0 0 2 0.0
Франція Луї Дюгогє 16 вересня 1967 6 листопада 1968 9 2 3 4 22.2
Франція Жорж Булонь 12 березня 1969 26 травня 1973 31 15 5 11 48.4
Румунія Штефан Ковач 8 вересня 1973 15 листопада 1975 15 6 4 5 40.0
Франція Мішель Ідальго 27 березня 1976 27 червня 1984 75 41 16 18 54.7
Франція Анрі Мішель 13 жовтня 1984 22 жовтня 1988 36 16 12 8 44.4
Франція Мішель Платіні 19 листопада 1988 17 червня 1992 29 16 8 5 55.2
Франція Жерар Ульє 26 серпня 1992 17 листопада 1993 12 7 1 4 58.3
Франція Еме Жаке 17 грудня 1993 12 липня 1998 53 37 11 5 64.2
Франція Роже Лемер 27 липня 1998 11 червня 2002 53 35 10 8 64.2
Франція Жак Сантіні 21 серпня 2002 25 червня 2004 28 22 4 2 78.6
Франція Раймон Доменек 12 липня 2004 22 червня 2010 79 41 24 14 51.9
Франція Лоран Блан 1 липня 2010 30 червня 2012 27 16 7 4 59.3
Франція Дідьє Дешам 15 серпня 2012 18 грудня 2022 139 89 28 22 65.0

* З 1 травня 1904 по 1 січня 1964 року збірною керувала тренерська рада.

Рекордсмени[ред. | ред. код]

Гравці, що провели найбільше ігор[ред. | ред. код]

Рекордсмен Уго Льоріс, який провів 145 матчів у складі збірної
# Гравець Період Ігор Голів
1 Уго Льоріс 2008 — н.ч. 145 0
2 Ліліан Тюрам 1994 — 2008 142 2
3 Тьєррі Анрі 1997 — 2010 123 51
4 Олів'є Жіру 2011 — н.ч. 120 53
5 Антуан Грізманн 2014 — н.ч. 117 42
6 Марсель Десаї 1993 — 2004 116 3
7 Зінедін Зідан 1994 — 2006 108 31
8 Патрік Вієйра 1997 — 2009 107 6
9 Дідьє Дешам 1989 — 2000 103 4
10 Карім Бензема 2008 — 2022 97 37
Лоран Блан 1989 — 2000 16
Біксант Лізаразю 1992 — 2004 2

На 19 грудня 2022
Джерело: Association of Football Statisticians [Архівовано 21 травня 2021 у Wayback Machine.]

Бомбардири[ред. | ред. код]

Найкращий бомбардир збірної Олів'є Жіру
# Гравець Період Голів Ігор За гру
1 Олів'є Жіру 2011 — н.ч. 53 120 0.44
2 Тьєррі Анрі 1997 — 2010 51 123 0.41
3 Антуан Грізманн 2014 — н.ч. 42 117 0.36
4 Мішель Платіні 1976 — 1987 41 72 0.57
5 Карім Бензема 2007 — 2022 37 97 0.38
6 Кіліан Мбаппе 2017 — н.ч. 36 66 0.54
6 Давід Трезеге 1998 — 2008 34 71 0.47
8 Зінедін Зідан 1994 — 2006 31 108 0.29
9 Жуст Фонтен 1953 — 1960 30 21 1.42
Жан-П'єр Папен 1986 — 1995 54 0.55

На 19 грудня 2022
Джерело: Association of Football Statisticians [Архівовано 21 травня 2021 у Wayback Machine.]

Інше[ред. | ред. код]

Форма[ред. | ред. код]

Домашня[ред. | ред. код]

1962
0
1972
0
1990
0
1994
0
2009
0
2011
0
26 березня 2019
ФФФ сторіччя
0

Виїзна[ред. | ред. код]

1990
0
1994
0
2011
0
2013
0
2015
0
2016
0

Матчі з Україною[ред. | ред. код]

Дата Місце Турнір Матч Результат
1 27 березня 1999 Стад-де-Франс, Сен-Дені, Франція КЧЄ-2000  Франція —  Україна 0 — 0
2 4 вересня 1999 НСК «Олімпійський», Київ, Україна КЧЄ-2000  Україна —  Франція 0 — 0
3 6 червня 2004 Стад-де-Франс, Сен-Дені, Франція Товариський матч  Франція —  Україна 1 — 0
4 2 червня 2007 Стад-де-Франс, Сен-Дені, Франція КЧЄ-2008  Франція —  Україна 2 — 0
5 21 листопада 2007 НСК «Олімпійський», Київ, Україна КЧЄ-2008  Україна —  Франція 2 — 2
6 6 червня 2011 Донбас Арена, Донецьк, Україна Товариський матч  Україна —  Франція 1 — 4
7 15 червня 2012 Донбас Арена, Донецьк, Україна ЧЄ-2012  Україна —  Франція 0 — 2
8 15 листопада 2013 НСК «Олімпійський», Київ, Україна КЧС-2014  Україна —  Франція 2 — 0
9 19 листопада 2013 Стад-де-Франс, Сен-Дені, Франція КЧС-2014  Франція —  Україна 3 — 0
10 7 жовтня 2020 Стад-де-Франс, Сен-Дені, Франція Товариський матч  Франція —  Україна 7 — 1
11 24 березня 2021 Стад-де-Франс, Сен-Дені, Франція КЧС-2022  Франція —  Україна 1 — 1
12 4 вересня 2021 НСК «Олімпійський», Київ, Україна КЧС-2022  Україна —  Франція 1 — 1

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б The FIFA/Coca-Cola World Ranking. FIFA. 6 жовтня 2022. Процитовано 6 жовтня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]