Зоран Миланович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зоран Миланович
Zoran Milanović
хорв. Zoran Milanović
Зоран Миланович Zoran Milanović
Зоран Миланович
Zoran Milanović
Миланович у лютому 2020
5-й президент Хорватії
Нині на посаді
На посаді з 19 лютого 2020
Попередник Колінда Грабар-Китарович
10-й прем'єр-міністр Хорватії
23 грудня 2011 — 22 січня 2016
Президент Іво Йосипович →
Колінда Грабар-Китарович
Попередник Ядранка Косор
Наступник Тихомир Орешкович
Лідер опозиції
2 червня 2007 — 23 грудня 2011
Президент Степан Месич (2000–2010)
Іво Йосипович (2010–2015)
Попередник Желька Антунович (в.о.)
Наступник Ядранка Косор
Голова Соціал-демократичної партії
2 червня 2007 — 26 листопада 2016
Попередник Желька Антунович (в.о.)
Наступник Давор Бернардич
Народився 30 жовтня 1966(1966-10-30) (57 років)
Загреб, Хорватія
Відомий як політик
Громадянство СФРЮ,
Хорватія Хорватія
Національність хорват
Alma mater факультет права Загребського університетуd і Загребський університет
Політична партія Соціал-демократична партія Хорватії
У шлюбі з Саня Мусич-Миланович (хорв. Sanja Musić-Milanović)
Діти сини Анто і Марко
Рідня батько Стіпе, мати Гіна, брат Крешимир
Професія правник
Релігія агностик[1][2]
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі

Зо́ран Мила́нович (хорв. Zoran Milanović, нар. 30 жовтня 1966 року, Загреб, СР Хорватія, СФРЮ) — хорватський проросійський політик, голова уряду Хорватії та керівник головної лівоцентристської партії країни — Соціал-демократичної партії Хорватії (СДПХ) у 2011—2016 роках. Президент Хорватії з 19 лютого 2020 року.

Фігурант бази «Миротворець»[3].

Життя і діяльність[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Його батьки родом із Сіня. Батько Стіпе був начальником Центру економічного розвитку, а мати Гіна працювала вчителькою німецької та англійської мов у початковій школі[4]. Зоран має брата Крешимира. Майбутній політик у свій час навчався в Центрі управління та судочинства (елітна середня школа, нині 1-ша загребська гімназія). Ріс у столичному районі Трнє, потім — у Чрномерці. За його власним визнанням, був дуже жвавим та схильним до боротьби[5]. 1986 р. вступив до Загребського університету на спеціальність «судове право». Вивчив англійську і російську, а також французьку мови.

Після закінчення вишу став стажистом у Загребському торговельному суді, а 1993 року влаштувався в хорватське МЗС, куди його прийняв на роботу майбутній політичний суперник Іво Санадер. Через рік Зоран вирушив у Нагірно-Карабаську Республіку у складі миротворчої місії ООН і ОБСЄ, пробувши там 45 днів.

Також 1994 року він одружився з Санею Мусич-Миланович, з якою пізніше став батьком двох синів, Анто і Марко. 1996 року працював радником у хорватській місії при Європейському Союзі та НАТО у Брюсселі. Через два роки закінчив аспірантуру з європейського та порівняльного права при фламандському університеті Брюсселя. Повернувся до Міністерства закордонних справ 1999 року, наприкінці строку своїх повноважень.

У лавах СДП[ред. | ред. код]

1999 року Зоран вступив до СДП (перед цим не був членом жодної партії). Після перемоги СДП на парламентських виборах 2000 р., на нього було покладено відповідальність за взаємодію з НАТО, а через три роки він став помічником міністра закордонних справ Тоніно Піцули. Залишив свій пост після виборів 2003 року, коли консервативна ХДС повернулась до влади.

2004 року його обрали в Головний комітет СДП. Двома роками пізніше він протягом короткого часу перебував на посаді відповідального за зв'язки партії з громадськістю (речника), підміняючи Гордану Грбич. Зорана також обрали координатором IV виборчого округу на майбутніх тоді виборах 2007 року.

Вибори голови партії[ред. | ред. код]

Позачерговий з'їзд партії відбувся в Загребі 2 червня 2007 р. у зв'язку з відставкою 11 квітня (і смертю 29 квітня від раку нирки) першого голови партії та колишнього прем'єр-міністра Хорватії Івиці Рачана.

Миланович вступив у змагання за найвищу партійну посаду, попри те, що вважався «аутсайдером» через його коротший строк перебування в партії, де протистояв Жельці Антунович (виконувачці обов'язків голови партії після відставки Рачана), Милану Бандичу та Тоніно Піцулі. 29 вересня 2007 р., у ході передвиборчої кампанії на посаду голови партії, він прилюдно пообіцяв подати у відставку і ніколи не балотуватися на пост голови партії знову, якщо партія на наступних виборах не здобуде більше місць, ніж ХДС.[6] У першому турі він вів перед з 592-ма голосами, значно випереджаючи свого найближчого суперника Жельку Антунович[7]. У другому турі Зоран зійшовся у двобої з Антунович і знову виграв з великим відривом, тим самим ставши головою партії.

На посаді голови партії[ред. | ред. код]

Миланович вже висловлював своє бажання бачити головного економічного стратега партії Любо Юрчича наступним прем'єр-міністром. Миланович керував партією і на виборах 2007 року.

Оскільки черговий партійний з'їзд СДП зазвичай проводиться через 6 місяців після парламентських виборів (а отже, мав проходити у квітні або травні 2008 року), Миланович фактично здійснював повноваження голови партії на тимчасовій основі.

Його політичне майбутнє сильно залежало від результатів парламентських виборів у листопаді, які він мав великі шанси виграти, враховуючи невпинний ріст популярності його особисто, і його партії.

Миланович заявляв, що Йосип Броз Тіто був більш позитивним і в цілому кращим політиком, ніж Франьо Туджман[8]

У вересні 2008 року Миланович здійснив дуже розрекламований візит у Бляйбурґ (Австрія), вшановуючи пам'ять про Бляйбурзьку різанину.[9] Цим він став другим вождем Соціал-демократичної партії Хорватії, який відвідав місце трагедії, першим з яких був Івиця Рачан.

Нові хорватські вибори[ред. | ред. код]

За результатами хорватських парламентських виборів 2007 року СДП (з 56 місцями) впритул наблизилась до своєї головної суперниці ХДС, яка набрала лише на 10 мандатів більше (66, включно з 5 з хорватської діаспори, що було одним з головних питань передвиборчої кампанії СДП, яка обіцяла позбавити права голосу тих, хто не проживає в країні).

Унаслідок такого гострого суперництва з майже рівними шансами обидві партії мусили формувати уряд за умови, що проведуть у парламент понад 77 зі 153 депутатів. Після виборів Миланович за суперечливих обставин висунув себе кандидатом на пост прем'єр-міністра замість Любо Юрчича, не консультуючись із Головним комітетом партії. [10] Незважаючи на кращі результати виборів, ніж будь-коли раніше, партія Милановича залишилася в опозиції, позаяк чинний прем'єр-міністр Іво Санадер першим сформував коаліцію більшості, що дозволило йому залишитися при владі.

Програвши загальні вибори 2007, Миланович не тільки не подав у відставку (як обіцяв раніше[6]), а й знову вступив у передвиборчу боротьбу за посаду голови партії в травні 2008 року. Він переміг на виборах і до кінця 2016 р. обіймав посаду голови Соціал-демократичної партії Хорватії.

На посаді президента[ред. | ред. код]

У 2019 році брав участь у виборах президента Хорватії. Пройшов у другий тур, набравши найбільшу кількість голосів (29,55 %) та обійшовши чинного президента Колінду Грабар-Кітарович (26,65 %).[11] У результаті другого туру президентських виборів його обрано Президентом Хорватії[11].

18 лютого 2020 року обійняв посаду, став п'ятим Президентом Хорватії[12].

Міжнародна політика[ред. | ред. код]

Політика стосовно України[ред. | ред. код]

Докладніше: Українсько-хорватські відносини

25 січня 2022 року, на тлі загострення російсько-українського конфлікту взимку 2022 року, Зоран Миланович скептично висловлювався щодо української інтеграції до ЄС та НАТО: «Україні не місце в НАТО. Коли Україна змінила владу, тоді цей рух, який не був демократичним, був переворотом, під час якого було вбито 50 людей. Історія була така — Україна йде на захід, нічого не питаючи в Росії, у ЄС на неї чекають молочні ріки та кисільні береги. Україна досі залишається однією з найбільш корумпованих країн, ЄС нічого Україні не дав»[13]. Він назвав Євромайдан переворотом, який спровокували ЄС та США. Миланович тоді ж назвав причиною загострення російсько-українського конфлікту взимку 2021-2022 років утручання США у внутрішні справи країн. Він заявив, що потрібно дійти спільної згоди, яка б ураховувала інтереси Росії. Він сказав, що ціна на газ свідчить про шкідливість протистояння з Росією[14][15].

Заяви Милановича російські прокремлівські ЗМІ подали як ознаку розколу в Європейському Союзі та Північноатлантичному альянсі й спрогнозували, що його шляхом підуть й інші очільники країн-членів ЄС та НАТО[16].

28 січня 2022 року Миланович після різкої критики з боку України продовжив свою проросійську риторику та заявив, що «Україна вшановує героїв Другої світової війни, які є масовими вбивцями поляків та євреїв»[17].

Також Миланович прокритикував прем'єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича за його «втручання» в «українське питання»[18].

29 січня 2022 року, згідно з повідомленням видання «Європейської правди» з посиланням на хорватський канал RTL, Зоран Миланович заявив, що він не змінив своєї думки про те, що Україна є найкорумпованішою державою Європи і що їй не місце в НАТО. Він також повідомив, що не збирається вибачатися за свої слова[19].

2 лютого 2022 року Миланович заявив: «Велика Британія вводить Україну в оману, підбурює її й тримає в заручниках відносин між Лондоном, що представляє другорядну державу, та Вашингтоном. Росія є фактором у цьому рівнянні, нам потрібна угода з Росією»[20].

У грудні 2022 року Миланович коментував позицію уряду Хорватії щодо навчання ЗСУ в ЄС і заявив: «Україна не є союзником для Хорватії, натомість її насильно намагаються ним зробити»[21]. Крім того, Миланович заявив, що «Крим уже не буде Україною»[22]. Ці та інші заяви викликали хвилю критики МЗС України, що назвало їх неприйнятними[23].

31 травня 2023 року Зоран Міланович заявив, що гасло "Слава Україні" має таке ж походження, як і вигук хорватських усташів – крайнього правого угруповання, яке діяло в країні під час Другої світової війни. "Нема різниці між "За дім готові" та "Слава Україні". Це – вигук найрадикальніших шовіністів Західної України, які співпрацювали з нацистами й убили тисячі євреїв, поляків… Не хочу таке чути в Хорватії", – заявив він. [24]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Короля Томислава (Хорватія)
  • Орден Заслуг (Чилі)

Дивись також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ SDP: СДП ще не досягла свого максимуму, а ХДС досягла. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 15 листопада 2011.
  2. ↑ Knežević, Velinka. Dugo čučali u oporbi. Večernji list, 2011-11-01. Стор. 17. Процитовано 2011-11-02 (хор.)
  3. ↑ Миланович Зоран / Milanović Zoran / Milanovich Zoran [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.]«Миротворець»
  4. ↑ Biografija: Zoran Milanović [Архівовано 30 грудня 2011 у Wayback Machine.] (хор.)
  5. ↑ Javno — Hrvatska (хор.). Архів оригіналу за 3 серпня 2007. Процитовано 15 листопада 2011.
  6. ↑ а б www.24sata.hr [Архівовано 10 вересня 2014 у Wayback Machine.] (хор.)
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 липня 2012. Процитовано 15 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ BIRN: Зоран Миланович: Нове ім'я в хорватській політиці [Архівовано 9 лютого 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
  9. ↑ Milanović na Bleiburgu: 'Ja sam tu zbog žrtava, a ne zbog propalih režima' [Архівовано 29 вересня 2011 у Wayback Machine.], Dnevnik.hr (хор.)
  10. ↑ Рішення мав ухвалити Головний комітет [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  11. ↑ а б Новим президентом Хорватії став колишній прем'єр Зоран Міланович. mind.ua. 6 січня 2020. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  12. ↑ HRT: Na zahtjev. Hrvatska radiotelevizija. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  13. ↑ Milanović komentirao situaciju u Ukrajini: "Povući ćemo sve do zadnjeg vojnika. Hrvatska se od toga mora maknuti kao od požara". Dnevnik.hr (хор.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  14. ↑ https://hr.n1info.com/english/news/milanovic-ukraine-does-not-belong-in-nato/ [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.] Milanovic: Ukraine does not belong in NATO
  15. ↑ Milanović: Ja sam zapovjednik vojske, hrvatski vojnici neće ići u Ukrajinu. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  16. ↑ Zoran Milanović, novi ruski heroj: ‘Konačno je netko rekao ono što svi u EU misle!‘. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  17. ↑ Milanović o ukrajinskim ekstremistima, aferama i Vladi: ‘Plenković uništava Hrvatsku kadrovima koje postavlja‘ [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.]. (хор.)
  18. ↑ Президент Хорватії розкритикував прем’єра через візит в Україну. www.eurointegration.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  19. ↑ Президент Хорватії не збирається вибачатися перед українцями за свої скандальні заяви. 29.01.2022, 16:26. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  20. ↑ "Без Росії не може бути стабільності в Європі": президент Хорватії знову відзначився скандальною заявою. ТСН. 2 лютого 2022. Архів оригіналу за 18 лютого 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  21. ↑ "Україна не союзник". Президент Хорватії знову оскандалився проросійською заявою. РБК-Украина (укр.). Процитовано 20 грудня 2022.
  22. ↑ Президент Хорватії заявив, що «Крим більше ніколи не буде Україною» (укр.). 30 січня 2023.
  23. ↑ У МЗС розкритикували президента Хорватії через скандальну заяву про Крим. РБК-Украина (укр.). Процитовано 31 січня 2023.
  24. ↑ Президент Хорватії: “Слава Україні” – це гасло шовіністів, які вбивали євреїв і поляків. Українська правда (укр.). Процитовано 3 лютого 2024.

Посилання[ред. | ред. код]

Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Голови
країн
Голови
урядів
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зоран_Миланович&oldid=41679357