Кенаса (Вільнюс)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кенаса
54°41′19″ пн. ш. 25°15′19″ сх. д. / 54.688758000028° пн. ш. 25.25539600002777973° сх. д. / 54.688758000028; 25.25539600002777973Координати: 54°41′19″ пн. ш. 25°15′19″ сх. д. / 54.688758000028° пн. ш. 25.25539600002777973° сх. д. / 54.688758000028; 25.25539600002777973
Тип споруди кенаса
Розташування  ЛитваВільнюс
Архітектор Михайло Михайлович Прозоровd
Початок будівництва 1911
Стиль мавританська архітектура
Належність караїмізм
Оригінальна назва лит. Vilniaus kenesa
Кенаса (Вільнюс). Карта розташування: Литва
Кенаса (Вільнюс)
Кенаса (Вільнюс) (Литва)
Мапа
CMNS: Кенаса у Вікісховищі

Кенаса у Вільнюсі — найбільш сучасна караїмська кенаса; розташовується у Жверінасі (лит. Žvėrynas) за адресою: м. Вільнюс, вул. Любарта, 6.

Історія[ред. | ред. код]

Будівництво[ред. | ред. код]

Віленські караїми орендували житлове приміщення під молитовний будинок протягом кількох десятків років[1]. Бажаючи мати власну будівлю кенаси, вони звернулися до Віленського міського громадського самоврядування, яке безоплатно виділило караїмській громаді ділянку землі під будівництво в районі Жверінас на вулиці Міський, 6[2][3]. На початку 1908 був організований «Комітет зі спорудження кенаси в Вільно», до якого увійшли: колишній Тракайський газзан Фінеес Малецький (голова), Йосип Соломонович Лопатто (скарбник), Ромуальд Лопатто, брати Маврикій і Ахіезер Зайончковські, Адольф Шпаковський[4]. Великий внесок в роботу комітету зробили Моше Дурунча та Альфонс Пілецький. Комітет організував збір пожертвувань на будівництво кенаси серед караїмів Російської імперії, упорядкував виділену ділянку землі, яку очистили від соснового гаю й обнесли дерев'яним парканом, і влаштував сукку — приміщення для зустрічі свята Суккот.

Кенаса у Вільнюсі (план)

Свято закладки кенаси відбулося 30 жовтня (12 листопада) 1911 року[3][a]. На ньому були присутні члени місцевої й Тракайської громад, виконувач обов'язків трокайського гахама, старший газзан Ісаак-Богуслав Фіркович, молодший газзан Ананія Дубинський і голова Комітету Фінеес Малецький, що склав і видав у вигляді брошури «Порядок молитви з нагоди заснування караїмської кенаси в м. Вільно в літо від створення світу 5672»[6]. Дохід від продажу брошури надійшов до фонду з будівництва кенаси. Будівництво розпочалося після церемонії закладки в фундамент першого каменю за проєктом російського архітектора Михайла Прозорова, хоча концептуальний дизайн кенаси розробив Фінеес Малецький[7][5]. На думку деяких дослідників, проєкт кенаси був натхненний Королівським павільйоном в Брайтоні в Великій Британії (архітектор Джон Неш, 1815-1821). Проти фасаду споруджуваної кенаси за розпорядженням Віленського міського самоврядування була прорізана нова вулиця, що отримала назву Караїмської[8]. До 1913 року було зведено стіни й покладений дах. Поруч з кенасою коштом братів Ромуальда і Йосипа Лопатто був побудований одноповерховий дерев'яний будинок для культурно-освітніх цілей громади, де знаходилася редакція журналу «Караїмське слово» і проводилися богослужіння[5][2].

Будівельні роботи переривалися двічі: в 1913 році через брак коштів на закінчення внутрішніх робіт, а потім і восени 1915 року через німецьку окупацію[7][2][9]. І тільки в 1921 році вони були відновлені. У новий комітет з будівництва увійшли: А. Абкович, М. Дурунча, Е. Юткевич, Е. Кальфа, Е. Кобецький, І. Козирович, І. Лопатто, А. Пілецький, Н. Робачевський, А. Шишман і З. Тинфович. Керували комітетом спочатку М. Дурунча, а потім Е. Кобецький. Освячення кенаси було проведено через два роки — 9 вересня 1923 року. Однак зібрання вірян тут було дозволено проводити тільки в 1928 році, коли та був обраний перший газзан (в 1927 році обов'язки газзана виконував Пінхас Аронович Малецький).

За проєктом Ф. Малецького купол кенаси був увінчаний шпилем з вінцем з променів, що виходять від символічного зображення Скрижалів Завіту ажурної роботи[7]. Пізніше Скрижалі замінив національний герб караїмів[10].

Радянська окупація[ред. | ред. код]

Кенаса в Вільні (план)

У 1949 році за рішенням Ради у справах релігійних культів Ради міністрів СРСР кенаса була закрита. Протягом близько 40 років будівля кенаси належало державі, і спочатку вона не використовувалася. Пізніше в будівлі розміщувався архів геодезичної служби, приміщення було зроблено житловим[11].

У цей період було втрачено багато меблів і начиння. Так, зник позолочений вівтар з кипарисами, пропали перські килими, аналой, штори, вівтар, свічники, дві люстри, дерев'яні лавки. Висячі люстри були передані караїмській громаді Галича.

Сучасний етап[ред. | ред. код]

Вільнюська кенаса на марці Пошти Литви

У 1989 році кенасу знову передали караїмській релігійній громаді в Литві, а 9 березня 1989 року Михайла Фиркович провів урочисте богослужіння. Протягом п'яти років відновлювальних робіт будівлю реконструювали. Її урочисто відкрили в середині жовтня 1993 року. Урочистості, що тривали два дні, присвятили професорові Ананію Зайончковському. На заходах були присутні: Надзвичайний і Повноважний Посол Туреччини в Литві, міністр культури Литви, ректор Вільнюського державного університету, караїми з Польщі. Представник караїмів Росії І. Фуки передав караїмам Литви вітальну адресу від надзвичайного і повноважного посла Литви в Росії, караїма за національністю, Ромуальдеса Козирьовичуса[12].

У 2014 році Пошта Литви випустила марку із зображенням вільнюської кенаси тиражем 40 тисяч примірників[13].

Газзани[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Благочестивые братья караимы!: [воззвание о пожертвовании на кенасу в Вильно] // Караимская жизнь. — М., 1911. — № 7 (декабрь). — С. 91.
  2. а б в E. K. [Emil Kobecki]. Kienesa karaimska w Wilnie (Z powodu rocznicy poświęcenia) // Myśl Karaimska. — Wilno, 1924. — T. I, nr 1 (24 marca). — S. 23. Архівовано з джерела 25 травня 2021. Процитовано 25 травня 2021.
  3. а б Торжество закладки кенаса в Вильне : хроника // Караимская жизнь. — М., 1911. — № 5-6 (октябрь-ноябрь). — С. 121—125.
  4. Stefan Gąsiorowski. Karaimi w Wilnie do wybuchu I wojny światowej // Almanach Karaimski. — Wrocław : Bitik, 2018. — T. 7 (24 marca). — S. 67—82. — DOI:10.33229/ak.2018.7.03.
  5. а б в Kizilov, 2015, с. 174.
  6. «Порядок молитвы по случаю основания караимской кенасы в г. Вильне в лето от сотворения мира 5672». Музей Истории Евреев в России. Архів оригіналу за 7 січня 2021. Процитовано 25 травня 2021. 
  7. а б в Вильна : хроника текущей жизни // Караимское слово. — Вильна, 1913. — № 5 (ноябрь). — С. 22.
  8. Вильна : хроника текущей жизни // Караимское слово. — Вильна, 1913. — № 1 (июль). — С. 13—14.
  9. Прохоров Д. А. Молитвенные дома караимов в Российской империи в XIX — начале XX в.: К вопросу об изменении названия «синагога» // Материалы XVIII ежегодной Международной конференции по иудаике. — М., 2011. — Т. II, № 35 (24 березня). — С. 189. Архівовано з джерела 25 травня 2021. Процитовано 25 травня 2021.
  10. Kizilov, 2015, с. 175.
  11. Lietuvos Karaimai: Religija: Kulto pastatai. Lietuvos Karaimų Kultūros Bendrija (лит.). Архів оригіналу за 30 січня 2009. 
  12. Фуки И. Открытие караимской кенасы в Вильнюсе // Караимские вести. — М., 1994. — № 2. — Число 12 (март).
  13. Two Postage Stamps will Commemorate the Community of Karaites. Lietuvos paštas (англ.). 9 червня 2014. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. 

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. За іншими даними перший камінь в фундамент кенаси був закладений ще 1908 року[5]

Література[ред. | ред. код]

  • Альбом «Комплекс караимских кенас в Евпатории и другие кенасы в мире» / сост. В. В. Миреев — Международный институт крымских караимов: Симферополь, Украина: 2006. — С. 40.
  • Kizilov, Mikhail. [1] — Warsaw, Berlin : De Gruyter Open, 2015. — 546 p. — ISBN 978-3-11-042526-0. Архівовано з джерела 23 травня 2021