Макаренко Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Васильович Макаренко
Народився 6 лютого 1937(1937-02-06)
село Охіньки, Прилуцький район, Чернігівська область, УРСР
Помер 19 лютого 2019(2019-02-19) (82 роки)
м. Київ
Діяльність лікар
Alma mater Черкаський державний педагогічний інститут
Галузь фізіологія, психофізіологія
Заклад Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор біологічних наук
Науковий керівник Трошихін Володимир Олександрович
Нагороди Заслужений діяч науки і техніки України
Премія НАН України імені О. О. Богомольця (1992)

Мака́ренко Мико́ла Васи́льович (6 лютого 1937(19370206), село Охіньки, Прилуцький район, Чернігівська область, УРСР — 19 лютого 2019, м. Київ) — український фізіолог, провідний науковий співробітник відділу фізіології головного мозку Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, головний науковий співробітник відділу воєнно-психологічних досліджень Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних сил України, доктор біологічних наук, професор. Спеціаліст в області фізіології вищої нервової діяльності людини та тварин, диференціальної та прикладної психофізіології.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селі Охіньки Чернігівської області. Навчався перші 7 років у сільській школі, а останні 3 роки — у сусідньому селі Переволочна. 1959 року поступив на спеціальність «фізична культура» до Черкаського державного педагогічного інституту, який закінчив у 1963 році. Того ж року вступив до аспірантури при Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця АН України, працював у лабораторії типів нервової системи і компенсаторних і захисних функцій під керівництвом Володимира Трошихіна. У 1966 році захистив дисертацію на ступінь кандидата біологічних наук. Микола Макаренко працював у тій же лабораторії до 1969 року, коли перейшов до відділу гіпоксичних станів, де працював разом із Миколою Сиротиніним. З 1973 року перейшов до лабораторії вищої нервової діяльності людини, а з 1980 року очолював її. У 1994—2011 роках працював у відділі фізіології головного мозку.

Працював на посадах професора кафедр фізіології Черкаського, Херсонського, Волинського університетів. Був науковим співробітником у Військово-гуманітарному інституті, НДІ проблем військової медицини, Головному медичному управлінні СБУ та інших організаціях.

Наукові досягнення[ред. | ред. код]

Микола Макаренко — спеціаліст в області фізіології вищої нервової діяльності та диференціальної психофізіології. В Україні очолює два наукових напрямки: формування та становлення психофізіологічних функцій людини в онтогенезі та роль індивідуальних відмінностей особистості в успішності навчання і професійній діяльності.

Микола Васильович досліджував розвиток та становлення психофізіологічних функцій людини в онтогенезі; ролі властивостей основних нервових процесів в успішності навчання, набутті професійних навичок та використанні їх в трудовій діяльності; розробкою, удосконаленням та обґрунтуванням методик для системи професійного відбору операторів по керуванню рухомими об'єктами і системами та спецконтингенту; оцінкою психофізіологічної готовності персоналу до дій в особливих умовах.[джерело?]

Миколою Васильовичем запропонована та науково обґрунтована нова властивість функціональної рухливості нервових процесів[джерело?], а розроблені методики з вивчення властивостей основних нервових процесів та сенсомоторної сфери на розумові навантаження різного ступеня складності, як і апаратурні комплекси до них (ПНН-3, ПНДО-01, система «Прогноз», «Діагност 1»), знайшли широке застосування як у нас в країні, так і за кордоном.[джерело?]

Під керівництвом Миколи Васильовича захищено 5 докторських (серед них — В. С. Лизогуб, С. О. Коваленко та інші) та 23 кандидатські дисертації (серед них — Д. М. Харченко та інші).

Він є членом Центральної ради Українського фізіологічного товариства, членом редколегій багатьох міжнародних і вітчизняних журналів та вісників університетів, членом спеціалізованих рад по захисту докторських та кандидатських дисертацій, членом бюро Федерації космонавтики України. Автор більше як 300 наукових праць, у тому числі п'ять монографій з проблем онтогенезу психофізіологічних функцій людини, професійного відбору, психофізіології операторської праці, реанімації; дві брошури. Має шість винаходів.

Член («академік») приватної організації «Аерокосмічна академія України».

У 1992 році нагороджений премією НАН України імені О. О. Богомольця за монографію «Психофізіологічні функції людини й операторська праця».

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]