Марсель Марсо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марсель Марсо
алем. Marcel Marceau
фото 1971 року
фото 1971 року
фото 1971 року
Ім'я при народженні Ісер
Народився 22 березня 1923(1923-03-22)
місто Страсбур, Франція
Помер 22 вересня 2007(2007-09-22) (84 роки)
Каор, Сарепта
Поховання Пер-Лашез і Grave of Marceaud
Національність єврей
Громадянство Франція Франція
Релігія юдаїзм
Діяльність актор театру і кіно
Alma mater Lycée Fustel-de-Coulanges (Strasbourg)d, Lycée Gay-Lussacd і École nationale supérieure d'art de Limogesd
Відомі учні Thibaut Boidind, Bernard Braggd, Dimitrid і Ваграм Зарян
Роки діяльності 1944—2002
У шлюбі з Ella Jaroszewiczd
Діти два сини і дві доньки
IMDb ID 0545131
Нагороди та премії
Офіцер ордена Почесного легіону
Офіцер ордена Почесного легіону
Великий офіцер ордена «За заслуги» (Франція)
Великий офіцер ордена «За заслуги» (Франція)
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури

CMNS: Марсель Марсо у Вікісховищі

Марсель Марсо (фр. Marcel Marceau; 22 березня 1923 — 22 вересня 2007) — французький актор і художник, мім.

Біографія. Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився Марсель Марсо 22 березня 1923 року в єврейській сім'ї. Його справжнє ім'я — Ісер. Однак для друзів він був Маркелом (французький варіант імені — Марсель). «Моя мати (Ганся) народилася на Коломийщині, якщо бути точним — у Яблунові, (тепер Івано-Франківська область). А потім сім'я, коли Ганся мала 8 років, виїхала до Ельзасу, саме там мама й зустрілася з моїм батьком. А ось я вже справді народився у Страсбурзі»[1], (як той знову став французьким), — розповідав артист.

Коли Марселю виповнилося 15 років, його родині довелося тікати вже від німецьких нацистів. Батьку-єврею врятуватися не вдалося, в 1944 році його розстріляли в концтаборі Освенцім.

У роки Другої світової війни[ред. | ред. код]

Взявши для фальшивих паспортів прізвище наполеонівського генерала Марсо, Марсель та його брат Ален «примудрились» уникнути депортації з Франції. В сімнадцятирічному віці юнак вступив до лав Опору, а після звільнення Парижа від нацистів — до Французької національної армії (Марсель служив перекладачем генерала Шарля де Голля). Завдяки унікальному дару — блискавично змінювати вираз обличчя та ходу — Марселю вдалося переправити до нейтральної на той час Швейцарії і врятувати понад сімдесят єврейських дітлахів. Ризикуючи життям, він кілька разів проходив повз вартового, і той щоразу сприймав його за іншу людину.

В перервах між боями хлопець виступав перед французькими вояками. Він добре пам'ятав свій перший великий виступ: "Коли бойові дії закінчились, я продемонстрував декілька пантомімічних номерів трьом тисячам американських солдатів. Саме тоді з'явилася й перша рецензія в газеті «Stars and stripes». Так починалася професійна кар'єра міма.

Повоєнний період[ред. | ред. код]

Природа щедро обдарувала Марселя різними художніми здібностями. Після війни він відвідував школу декоративного мистецтва, а потім навчався в паризькому театрі Сари Бернар у театрального режисера Шарля Дюллена та актора Етьєна Декру. Саме вони відроджували у Франції мистецтво пантоміми. «Я довго вагався, ким стати — мімом чи художником, — зізнавався Марсо. — Відпочиваю я за мольбертом …» (До речі, свого часу Марсель Марсо написав книгу «Історія Біпа», яку сам проілюстрував. Серед його публікацій — книги малюнків і віршів, включаючи «Баладу про Париж та світ», «Фантазії Біпа», «Пімпорелло», «Третє око». Крім усього, Марсель Марсо — член Академії Мистецтв у Берліні, Мюнхені…) Зрештою він остаточно визначився з вибором професії: «Пантоміма — моє покликання», — і незабаром став визнаним метром цього жанру.

Перший значний виступ Марсо відбувся у серпні 1944 року, після звільнення Парижа, він називався «3000 трупів».

Після закінчення війни, в 1946 році Марсо вступив у драматичну школу Чарльза Далліна, а потім працював в театрі Сари Бернар у Парижі. Там його викладачем був Етьєнн Декрукс, інший учень якого Жан-Луї Барро запросив Марсо, знявши його в ролі Арлекіна.

Поява персонажа Біпа[ред. | ред. код]

Його сценічний персонаж Біп був створений Марселем Марсо в 1947 році під впливом фільмів Чарлі Чапліна. Біп — за визначенням також маленька людина в різних, найчастіше несприятливих обставинах. Сценічні мініатюри за участю Біпа сповнені співчуттям до бідолахи, якому не дуже щастить на балу буття.

Наприкінці 40-х минулого століття Марсель Марсо організував трупу «Співдружність мімів», яка проіснувала до 1960 року. Його постановки, серед яких «Ярмарок», «Флейтист», «В майстерні масок», «Давид і Голіаф», «Юність, зрілість, старість, смерть» йшли на великих сценах Франції, включаючи театр Сари Бернар та театр на Єлисейських ланах. Найкращими своїми виставами артист вважав «Париж сміється, Париж плаче», де герой — давній знайомий Біп.

Зрілість актора[ред. | ред. код]

В 70-ті Марсо відкрив Паризьку школу пантоміми, а трохи згодом — фонд для підтримки мистецтва пантоміми у США. До речі, в Сполучених Штатах його виступи бачили чотири президенти, включаючи Білла Клінтона. Великий мім виховав чимало учнів і надихнув багатьох артистів. Скажімо, Майкл Джексон не приховував того, що в своєму танці використав прийоми видатного клоуна (уславлена «місячна хода» поп-короля народилася під впливом сценки Марсо «Той, що йде проти вітру»). А один з «Остапів Бендерів» — Сергій Юрський, скориставшись пластичним стилем міма, втілив свого часу на сцені образ Адама…

У 1978 році Марсо створив Паризьку школу пантоміми.

У 1996 році він заснував фонд для підтримки мистецтва пантоміми в США.

кажучи в численних інтерв'ю про свій важкий характер, Марсель Марсо зазвичай мав на увазі схильність до самотності. Можливо, саме тому, будучи за життя двічі одруженим і маючи чотирьох дітей (двох синів — Батиста і Мішеля від першого шлюбу та двох доньок — Каміль і Аурелію), артист з 80-х років минулого століття «усамітнився» в старовинному будинку, при цьому тісно спілкуючись з дітьми та багато гастролюючи. Він часто приїздив до СРСР (в Москві зустрів кохану жінку), у 2001 році приїздив і до Києва.

У 2002 році Марсо став послом доброї волі ООН.

Смерть[ред. | ред. код]

Марсель Марсо пішов у вічність наприкінці вересня 2007 року. До кінця життя Марсель Марсо жив на фермі неподалік від Парижа.

Творчість[ред. | ред. код]

фото 1962 року

Марсель Марсо відомий світу передусім в образ клоуна Біпа. Ліричний, смішний і сумний водночас Біп — білолиций клоун в тільняшці та чудному капелюсі приніс своєму творцю в 1947 році всесвітню славу. Жестами і мімікою Біп демонстрував усю гаму людських почуттів — смуток і радість, кохання і розчарування, — й робив це настільки природно, що відразу став улюбленцем публіки, а відтак — і головним героєм численних мімічних сценок — «Біп і метелик», «Біп — продавець кульок», «Біп — приборкувач»… «Мій успіх у світі пов'язаний з тим, що пантоміма, як і музика, не знає меж», — говорив Марсо у відповідь на запитання про пошуки образу. В Біпі артист вбачав нащадка П'єро та своїх улюблених чаплінських персонажів. Тому й називали Марселя Марсо французьким Чапліном.

Кінострічки та головні пантоміми[ред. | ред. код]

У кіно ж він знімався досить мало:

Серед найвідоміших пантомім Марселя Марсо 

  • «Шинель» (за Гоголем)
  • «Париж плаче, Париж сміється»
  • «Юність, зрілість, старість, смерть»
  • «У майстерні масок»
  • «Давид і Голіаф».

Друковані твори[ред. | ред. код]

Серед його публікацій книги малюнків і віршів — * «Історія Біпа»

  • «Балада про Париж та світ»
  • «Фантазії Біпа»
  • «Пімпорелло»
  • «Третє око»

Премії і нагороди[ред. | ред. код]

Марсо удостоєний численних нагород, зокрема

  • ордена Почесного легіону — вищої державної нагороди Франції.
  • роботи на телебаченні він одержав премію «Емі».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Online Експрес»: Легендарний Марсель Марсо був напів-українцем. Архів оригіналу за 7 липня 2015. Процитовано 12 січня 2015. 

Література[ред. | ред. код]

  • Valérie Bochenek, Le mime Marcel Marceau: entretiens et regards avec Valérie Bochenek, Somogy, 1997 ISBN 2850562629
  • Nicole Narewski-Barriau, Les sons du silence: Marcel Marceau mime musicien, Thespis ISBN 2-9521894-2-0
  • Бояджиев Г., Театральный Париж сегодня, М., 1960;
  • Юткевич, Сергей. Глазами кинематографиста. [О творчестве франц. мимич. актера М. Марсо]. Искусство кино, 1960, № 5, с. 133—142.
  • Муравьева, Е. и Кунин, В. Марсель Марсо в жилете. [По материалам беседы сотрудников ред. журн. «Сов. цирк» с франц. актером]. Сов. цирк, 1961, № 9, с. 28—29.
  • Румнев, Александр. О мастерстве Марселя Марсо. [Франц. мимич. актер]. Илл: А. Зверев. Искусство кино, 1962, № 3, с. 108—116.
  • Agnieszka Kuhnl-Kinel, Marcel Marceau: contribution à l'étude de l'art du mime ISBN 978-2-7295-2619-1
  • François-Brice Hincker, Marcel Marceau: l'humaniste du silence, Saisons d'Alsace, 2003
  • Суриц, Е. Молчаливый чародей. [Об искусстве франц. мимического актера М. Марсо]. Искусство эстрады, 3, 1962, с. 66—70.
  • Бейлин, А. Марсель Марсо, мим. [О творчестве франц. актера]. Нева, 1965, № 8, с. 203—206.
  • Маркова Е. Марселю Марсо — 50 лет. [Франц. мим. актер]. — Театр, 1973, № 4, с. 132—135
  • Марсель Марсо / Е. Маркова. — Ленинград: Искусство, Ленингр. отд-ние, 1975. — 143 с., — (Мастера современного зарубежного театра).
  • Современная зарубежная пантомима / Елена Маркова. — Москва: «Искусство», 1985. — 190, [2] п.

Посилання[ред. | ред. код]