Мессьє 87

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мессьє 87
Відкриття Шарль Мессьє 18 березня 1781
Розташування (епоха J2000.0)
Сузір'я Діва
Пряме піднесення 12г 30х 49.42338с[1]
Схилення +12° 23′ 28.0439″[1]
Червоний зсув 0,004360
Променева швидкість 1307 км/с
Відстань 53,5 м
Видима зоряна величина (V) 8,6
Абсолютна зоряна величина (V) -22[3]
Яскравість поверхні (specify) 13,0
Характеристики
Габбл-тип E+0-1 pec, NLRG Sy[2]
Тип пекулярна галактика
Маса > 1012 M M
Позначення
M 87, NGC 4486, PGC 41361, UGC 7654, MCG 2-32-105, 3C 274, Virgo A, ZWG 70.139, ARP 152, VCC 1316, IRAS12282+1240

Мессьє 87 (NGC 4486,Virgo A, Діва А) — велетенська еліптична галактика масою кілька мільярдів сонячних мас[3]. Найбільша галактика в скупченні Діви й одна з найвідоміших галактик. Є потужним джерелом радіо- й гамма-випромінювання.

Як одна з наймасивніших гігантських еліптичних галактик і яскраве джерелом радіовипромінювання, М 87 — популярний об'єкт досліджень як астрономів-аматорів, так і професійних вчених.

Історія спостережень[ред. | ред. код]

У 1781 році французький астроном Шарль Мессьє опублікував каталог із 103 об’єктів, які мали вигляд туманностей. Він мав допомагати в ідентифікації об’єктів, які інакше можна було б сплутати з кометами. При подальшому використанні кожен запис каталогу мав префікс «М». Таким чином, M87 був вісімдесят сьомим об'єктом, занесеним до каталогу Мессьє[4]. У 1880-х роках об'єкт був включений до Нового загального каталогу туманностей і зоряних скупчень, складеному датсько-ірландським астрономом Джоном Дрейєром, який він базується переважно на спостереженнях англійського астронома Джона Гершеля. Назва об'єкта в цьому каталозі - це NGC 4486[5].

У 1918 році американський астроном Гебер Кертіс з Лікської обсерваторії помітив відсутність спіральної структури M87 і спостерігав «цікавий прямий промінь... очевидно, з’єднаний з ядром тонкою лінією матерії». Найяскравішим промінь виявився поблизу центру Галактики[6]. Наступного року наднова SN 1919A в межах M87 досягла піку фотографічної зоряної величини 11,5, хоча про цю подію не повідомлялося, доки фотопластинки не дослідив російський астроном Іннокентій А. Балановський у 1922 році[7][8].  

Ідентифікація як галактики[ред. | ред. код]

У схемі класифікації галактик Габбла M87 є галактикою типу E0.

У 1922 році американський астроном Едвін Габбл класифікував M87 як одну з яскравіших кульових туманностей, оскільки вона не мала жодної спіральної структури, але, як і спіральні туманності, належала до сімейства негалактичних туманностей[9]. У 1926 році він створив нову класифікацію, розрізняючи позагалактичні та галактичні туманності, перші були незалежними зоряними системами. M87 була класифікована як еліптична позагалактична туманність без видимої подовженості (клас E0)[10].

У 1931 році Габбл описав M87 як складову скупчення Діви та подав попередню оцінку відстані у 1.8 млн пк (5.9 св.р.). Тоді це була єдина відома еліптична туманність, у якій можна було розрізнити окремі зорі, хоча зазначалося, що кульові скупчення неможливо відрізнити від окремих зір на таких відстанях[11]. У своїй праці 1936 року «Царство туманностей» Габбл досліджує термінологію того часу; деякі астрономи називали позагалактичні туманності зовнішніми галактиками на підставі того, що вони були зоряними системами на великих відстанях від нашої власної галактики, тоді як інші віддавали перевагу загальноприйнятому терміну позагалактичні туманності, оскільки галактика в той час була синонімом Чумацького Шляху[12]. M87 продовжувала називатися позагалактичною туманністю принаймні до 1954 року[13][14].

Сучасні дослідження[ред. | ред. код]

У 1947 році було ідентифіковано, що розташування відомого радіоджерела Virgo A покривається із розташуванням M87[15]. До 1953 року було підтверджено, що джерелом є M87, а як причину випромінювання було запропоновано лінійний релятивістський струмінь, що виходить із ядра галактики. Цей струмінь простягався від ядра під позиційним кутом 260° до кутової відстані 20", та мав кутову ширину 2"[16]. У 1969–1970 роках було виявлено, що сильна складова радіовипромінювання тісно пов’язана з оптичним джерелом струменя[17]. У 1966 році ракета Aerobee 150 Військово-морської науково-дослідної лабораторії США ідентифікувала Virgo X-1 - перше джерело рентгенівського випромінювання в Діві[18][19]. Ракета Aerobee стартувала з ракетного полігону Уайт-Сандс 7 липня 1967 року принесла додаткові докази того, що джерело Virgo X-1 була радіогалактикою M87[20]. Подальші рентгенівські спостереження Обсерваторії Астрономії Високих Енергій 1 (High Energy Astronomy Observatory 1) та Обсерваторії Айнштайна показали складне джерело, яке включало активне галактичне ядро M87[21]. Однак центральна концентрація рентгенівського випромінювання виявилась незначною[22].

M87 був важливим полігоном для випробування методів вимірювання маси центральних надмасивних чорних дір у галактиках. У 1978 році зоряно-динамічне моделювання розподілу маси в M87 дало докази існування центральної маси 5 млрд M[23]. Після встановлення коригувального оптичного модуля COSTAR на космічному телескопі Габбл у 1993 році спектрограф Hubble Faint Object Spectrograph (FOS) використовувався для вимірювання швидкості обертання диску йонізованого газу в центрі M87. Це були його «спостереження раннього випуску» призначені для перевірки наукової ефективності інструментів телескопу Габбл після ремонту. Дані FOS показали, що маса центральної чорної діри становить 2.4 млрд M, з точністю до 30%[24]. Кулясті скупчення в M87 також використовувалися для калібрування співвідношення металічності[25].

M87 спостерігався телескопом Телескопом горизонту подій (EHT) протягом більшої частини 2017 року. Таким чином, було отримано безпосереднє зображення горизонту подій чорної діри в її центрі[26], а потім оприлюднено на прес-конференції у вказану дату випуску, відфільтрувавши з нього перше зображення тіні чорної діри[27].

Огляд[ред. | ред. код]

У центрі галактики знаходиться надмасивна чорна діра, яка робить ядро галактики активним. Цей об'єкт є потужним джерелом різного випромінювання, особливо радіохвиль, а також породжує релятивістський струмінь (джет). Струмінь енергетичної плазми викидається з ядра і тягнеться як мінімум на 1500 парсек (4 900 св. років). 10 квітня 2019 року було опубліковано перше зображення цієї чорної діри[28]. На початку 2023 року вчені вперше сфотографували джет і його джерело разом[29].

На відміну від спіральних галактик, М 87 не має виражених смуг пилу і позбавлена будь-яких відмітних рис, а її яскравість, як у більшості типових еліптичних галактик, зменшується при збільшенні відстані від центру. Космічний пил, що сформувалася в галактиці, був розігнаний протягом 46 млн років рентгенівським випромінюванням, що виходить із ядра, хоча видимі філаменти пилу все ж присутні. зорі складають 1/6 від усієї маси цієї галактики. Щільність зір у М 87 зменшується при збільшенні відстані від її центру. У просторі між зорями розсіяно багато газу, збагаченого елементами, створеними зорями, що пройшли еволюцію. Має велику кількість кулястих скупчень — так, у М 87 їх налічується близько 12000, в той час як в Чумацькому Шляху міститься всього 150—200 подібних скупчень. Оболонка галактики має радіус приблизно 150 кілопарсеків (490 000 світлових років) і, можливо, відчуває вплив іншої галактики.

Дослідження[ред. | ред. код]

Французький астроном Шарль Мессьє виявив М 87 в 1781 році, включивши її в свій каталог під номером 87 як туманний об'єкт, який міг би збити з пантелику мисливців за кометами. Всі об'єкти в цьому каталозі мали префікс M (Messier), таким чином туманність дістала свою назву M 87. У 1880-х роках Джон Дреєр вніс туманність у свій Новий загальний каталог як NGC 4486.

У 1918 році американський астроном Гебер Кертіс з Лікської обсерваторії виявив відсутність спіральної структури у М 87 і помітив «цікавий прямий промінь … мабуть, пов'язаний з ядром тонкою лінією матерії». Промінь здавався яскравішим на внутрішньому кінці[30]. В наступному році показник фотографічної зоряної величини наднової в М 87 досяг 21,5m , хоча про це стало відомо тільки в 1922 році, після проявлення фотопластинок знятих радянським астрономом В. А. Балановським[31][32].

8 червня 2009 року — астрономи Карл Гебхардт (англ. Karl Gebhardt) і Йенс Томас (англ. Jens Thomas) деталізували результати своїх досліджень маси чорної діри в центрі галактики M 87 на американській Астрономічній конференції в Пасадені (Каліфорнія). Згідно з наданими даними маса чорної діри в 6,4 млрд разів більша від сонячної[33][34].

У 2010 році було виявлено, що чорна діра зміщена відносно геометричного центру (який визначається за центром видимої інтенсивності випромінювання) на 22 світлових роки[35].

У 2014 році американські вчені виявили кулясте скупчення HVGC-1, яке віддаляється від своєї рідної галактики зі швидкістю 50 тисяч кілометрів на хвилину[36].

Чорна діра в центрі М87 з масою 6,6 млрд сонячних мас пережила кілька спалахів активності у 2003—2007 роках[37].

В 2023 році, астрономи Каліфорнійського університету в Берклі змогли з високою точністю визначити масу чорної діри в ядрі галактики, оцінивши її в 5,4 мільярда мас Сонця. Під час спостережень телескопа Хаббл у 1995 році вперше було встановлено, що чорна діра M87 становить 2,4 мільярда сонячних мас. Астрономи зробили такий висновок, вимірявши швидкість газу, що обертається навколо чорної діри. Як відомо, небесні об’єкти, які можна спостерігати в телескоп, виглядають плоскими. Тепер астрономи вперше визначили тривимірну форму і побудували стереомодель еліптичної галактики M87[38].

Видимість[ред. | ред. код]

Галактика М 87 в сузір'ї Діви

М 87 розташована біля межі максимального схилення сузір'я Діви, поруч із сузір'ям Волосся Вероніки. Щоб знайти галактику, треба провести уявну лінію від Епсилон Діви до Денеболи — М 87 виявиться майже на середині цієї лінії.Поверхнева яскравіть галактики 12,9. Кутовий розмір галактики 7.2′ x 6.8′. Діаметр ядра галактики становить 45″. Спостереження джета М 87 є непростою задачею, якщо не використовувати переваги астрофотографії. До 1991 року, україно-американський астроном Отто Струве був єдиним, хто візуально спостерігав джет даної галактики, використовуючи 254-сантиметровий телескоп Обсерваторії Маунт-Вілсон.

M87 розташована поблизу максимальної межі схилення сузір'я Діви, поруч з сузір'ям Волосся Верніки. Галактика розташована уздовж уявної лінії між зорями Епсилон Діви та Денебола. Кутовий розмір галактики становить 7.2x6.8 кут.мінут, поверхнева яскравіть 12.9, кутовий діаметр ядра 45 кут.секунд. Таку галактику можна спостерігати в невеликий 60-міліметровий телескоп. Спостерігати за джетом галактики дуже складно без використання технологій астрофотографії. До 1991 року американський астроном, що народився в Харкові Отто Струве був єдиною людиною, яка бачила джет візуально - зробив він це за допомогою 254-сантиметрового телескопа Обсерваторії Маунт-Вілсон. Тепер галактику можна спостерігати за допомогою великих аматорських телескопів при добрих погодних умовах.

Характеристики[ред. | ред. код]

Велике гало навколо М87

У модифікованій морфологічній класифікації галактик послідовності Хаббла французького астронома Жерара де Вокулера M87 класифікується як галактика E0p. "E0" означає еліптичну галактику, яка не є пласкою, тобто виглядає сферичною. Суфікс "p" вказує на особливу галактику, яка не вписується в схему класифікації. В цьому випадку особливістю є наявність джету, що виходить із ядра. У схемі Йеркса (Моргана) M87 класифікується як галактика типу cD. Галактика типу D має еліптичне ядро, оточене великою дифузною оболонкою без пилу. Надгігант типу D називається галактикою типу cD.

Відстань до M87 було визначено за допомогою кількох незалежних методів. До них відносяться вимірювання світності планетарних туманностей, порівняння з найближчими галактиками, відстань до яких оцінюється як до стандартних свічок, таких як змінні цефеїди, лінійний розподіл розмірів кульових скупчень та ін. Ці вимірювання узгоджуються одне з одним, і їхнє середньозважене значення дає оцінку відстані 16.4±0.5 Мпк.

M87 — одна з наймасивніших галактик у надскупченні Діви. Її діаметр оцінюється в 132 000 світлових років, що приблизно на 51% більше, ніж діаметр Чумацького Шляху. У радіусі 32 кпк (100 000 св. р.) сумарна маса становить (2.4±0.6)×1012 мас Сонця, що вдвічі перевищує масу Чумацького Шляху. Як і в інших галактиках, лише частину цієї маси складають зорі: M87 має оцінене співвідношення маси до світності 6.3 ± 0.8, тобто лише приблизно одну шосту маси галактики складають зорі. Це співвідношення змінюється від 5 до 30, пропорційно r1.7 в районі 9–40 кпк (29 000–130 000 св. р.) від ядра. Загальна маса M87 може бути у 200 разів більше маси Чумацького Шляху.

Темп акреції на ядро галактики становить 2-3 маси Сонця на рік. Розширена зоряна оболонка цієї галактики досягає радіуса близько 150 кпк (490 000 св. р.) у порівнянні з близько 100 кпк (330 000 св. р.) для Чумацького Шляху. За межами цієї відстані зовнішній край галактики був урізаний певним чином, можливо, через зіткнення з іншою галактикою. Внаслідок припливного розривання, матерія перетікає на галактику від галактик-супутників. За оцінками, M87 має щонайменше 50 галактик-супутників, включаючи NGC 4486B і NGC 4478.  

Спектр ядра M87 показує лінії випромінювання різних іонів, включаючи водень (HI, HII), гелій (HeI), кисень (OI, OII, OIII), азот (NI), магній (MgII) і сірку (SII). Інтенсивність ліній для слабо іонізованих атомів (таких як нейтральний атомарний кисень, OI) сильніша, ніж інтенсивність сильно іонізованих атомів (таких як двічі іонізований кисень, OIII). Ядро галактики з такими спектральними властивостями називається LINER, ця абревіатура, при перекладі з англійської мови, означає «галактичні ядра з емісійними лініями низької іонізації ». Механізм і джерело іонізації з домінуванням слабкої лінії в LINER і M87 уточнюються.

Вважається, що еліптичні галактики, такі як M87, утворюються в результаті одного або кількох злиттів менших галактик. Вони зазвичай містять відносно мало холодного міжзоряного газу (порівняно зі спіральними галактиками) і населені переважно старими зорями, а процес зореутворення майже не відбувається. Еліптична форма M87 підтримується випадковими орбітальними рухами зір, що входять до її складу, на відміну від більш впорядкованих обертальних рухів, які спостерігаються у спіральних галактиках, таких як Чумацький Шлях. Використовуючи VLT для вивчення рухів близько 300 планетарних туманностей, астрономи визначили, що M87 поглинула спіральну галактику середнього розміру протягом останнього мільярда років. Це призвело до того, що до M87 додалося кілька молодших, блакитніших зір. Характерні властивості спектра планетарних туманностей також дозволили астрономам визначити структуру гало М 87 та зробити висновок про збільшення розмірів цієї галактики.[39][40]

Компоненти[ред. | ред. код]

Зображення надмасивної чорної діри в ядрі галактики M 87, отримане з допомогою Телескопу горизонту подій (2019).
Надмасивна чорна діра та аккреційний диск навколо неї в уявленні художника

Надмасивна чорна діра M87[ред. | ред. код]

В ядрі галактики знаходиться надмасивна чорна діра масою близько 3,5± 0,8 млрд мас Сонця[41]. Це один з наймасивніших об'єктів, відомих науці. Вона вважалася наймасивнішим об'єктом такого роду, поки її рекорд не побили надмасивні чорні діри в галактиках NGC 3842 і NGC 4889 з масами в 9,7 і 27 млрд мас Сонця.

Диск навколо чорної діри обертається зі швидкістю близько 1000 км/с і досягає в розмірах 0,39 світлових років.

Спостереження показали, що, можливо, надмасивна чорна діра знаходиться не в центрі М87, а в стороні від нього, на відстані 82 світлових років. Підставою для цього припущення став протилежний напрямок одностороннього джета, це може означати, що чорна діра була зміщена з центру цим самим джетом. За іншою гіпотезою, причиною зміщення джета став процес злиття з іншою надмасивною чорною дірою. Дослідження не включають в себе розпізнавання спектроскопії між зоряним і активним галактичним ядром. Можливо, що це лише оптичний спалах, породжений джетом. 2011 року аналізи М87 не виявили жодного статистично значного зміщення.

Активні еліптичні галактики, подібні М87, вважаються такими, що виникли в результаті злиття між кількома меншими галактиками. У них залишилося мало пилу, з якого могли б виникнути галактичні туманності, що слугують місцем народження нових зір. Тому в таких галактиках переважають старі зорі, у складі яких відносно високий вміст елементів, відмінних від водню і гелію. Еліптична форма цієї галактики встановилася випадковими орбітальними рухами, зір, які входять до неї, що контрастує зі спіральними галактиками, наприклад, Чумацьким Шляхом.

Простір між зорями в М87 заповнено міжзоряним середовищем з газом, який хімічно збагачений елементами, викинутими зорями, які зійшли з Головної послідовності. Вуглець і азот постійно синтезуються зорями, які знаходяться в гілці асимптотичних гігантів. Більш важкі елементи, від кисню до заліза, передусім створюються вибухами наднових зір. Близько 60 % з цих важких елементів були вироблені надновими, що колапсують, в той час як решта — надновими типу Ia. Розподіл цих елементів припускає, що в ранній історії галактики наднові, що колапсують, зробили більший внесок у насичення міжзоряного простору М87 металами. У той час як матеріал для масивних зір поступово був вичерпаний, тільки наднові типу Ia стали єдиними джерелами важких елементів у міжзоряному просторі М87.

Джет[ред. | ред. код]

Релятивістський струмінь матерії, що виходить з ядра, простягається щонайменше на 1,5 кілопарсек (5,000 світлових років) від ядра і складається з матерії, викинутої з надмасивної чорної діри. Струмінь сильно колімінований і виглядає обмеженим до кута 60° на відстані 0,8 пк (2,6 світлових років) від ядра, приблизно до 16° на відстані двох парсеків (6,5 світлових років) і до 6-7° на відстані дванадцяти парсеків (39 світлових років)[42]. Його основа має діаметр 5,5 ± 0,4 радіуса Шварцшильда і, ймовірно, живиться від прогресуючого акреційного диска навколо надмасивної чорної діри, що обертається. Німецько-американський астроном Вальтер Бааде виявив, що світло від струменя було плоскополяризованим, що дозволяє припустити, що енергія генерується прискоренням електронів, які рухаються з релятивістськими швидкостями в магнітному полі. Загальна енергія цих електронів оцінюється в 5,1 × 1056 ерг (5,1 × 1049 Дж або 3,2 × 1068 еВ). Це приблизно в 1013 разів більше енергії, що виробляється у всьому Чумацькому Шляху за одну секунду, яка оцінюється в 5.1 × 1056 5 × 1036 Дж[43]. Струмінь оточений низькошвидкісним нерелятивістським компонентом. Існують докази існування зустрічного струменя, але він залишається невидимим із Землі через релятивістське проміння[44]. Струмінь прецесує, що призводить до того, що витікання формує гвинтовий візерунок на відстані до 1,6 парсека (5,2 світлових років). Частки викинутої матерії простягаються на 80 кілопарсек (260 000 світлових років).


Міжзоряне середовище[ред. | ред. код]

Кулясті скупчення[ред. | ред. код]

Зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Lambert, S. B.; Gontier, A.-M. (January 2009). On radio source selection to define a stable celestial frame. Astronomy and Astrophysics. 493 (1): 317–323. Bibcode:2009A&A...493..317L. doi:10.1051/0004-6361:200810582. 
  2. Results for NGC 4486. NASA/IPAC Extragalactic Database. California Institute of Technology. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 22 жовтня 2006.  Select the «By Name» cell, then enter «NGC 4486» in the "Object Name: " field of the query form.
  3. а б Messier Object 87. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 22.01.2014. 
  4. Basu, B.; Chattopadhyay, T.; Biswas, S.N. An Introduction to Astrophysics. с. 278. ISBN 978-81-203-4071-8. 
  5. Dreyer, J. L. E. (1 січня 1888). A New General Catalogue of Nebulæ and Clusters of Stars, being the Catalogue of the late Sir John F. W. Herschel, Bart, revised, corrected, and enlarged. Memoirs of the Royal Astronomical Society. Т. 49. с. 1. Процитовано 13 березня 2024. 
  6. Curtis, H. D. (1 січня 1918). Descriptions of 762 Nebulae and Clusters Photographed with the Crossley Reflector. Publications of Lick Observatory. Т. 13. с. 9–42. Процитовано 13 березня 2024. 
  7. Hubble, E. (1 жовтня 1923). MESSIER 87 AND BELANOWSKY'S NOVA. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. Т. 35, № 207. с. 261–261. doi:10.1086/123332. ISSN 0004-6280. Процитовано 13 березня 2024. 
  8. Shklovskii, I. S. (1 серпня 1980). Supernovae in Multiple Systems. Soviet Astronomy. Т. 24. с. 387–389. ISSN 0038-5301. Процитовано 13 березня 2024. 
  9. Hubble, E. P. (1922-10). A general study of diffuse galactic nebulae.. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 56. с. 162. doi:10.1086/142698. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  10. Hubble, E. P. (1926-12). Extragalactic nebulae.. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 64. с. 321. doi:10.1086/143018. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  11. Hubble, Edwin; Humason, Milton L. (1931-07). The Velocity-Distance Relation among Extra-Galactic Nebulae. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 74. с. 43. doi:10.1086/143323. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  12. Hubble, E.P. (1936). The Realm of the Nebulae. с. 16–17. ISBN 978-0-300-02500-2. 
  13. Baade, W.; Minkowski, R. (1954-01). On the Indentification of Radio Sources.. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 119. с. 215. doi:10.1086/145813. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  14. Burbidge, G. R. (1956-09). On Synchrotron Radiation from Messier 87.. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 124. с. 416. doi:10.1086/146237. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  15. Stanley, Gj; Slee, Ob (1950). Galactic Radiation at Radio Frequencies. II. The Discrete Sources. Australian Journal of Chemistry (англ.). Т. 3, № 2. с. 234. doi:10.1071/CH9500234. ISSN 0004-9425. Процитовано 13 березня 2024. 
  16. Baade, W.; Minkowski, R. (1954-01). On the Indentification of Radio Sources.. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 119. с. 215. doi:10.1086/145813. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  17. Turland, B. D.; Scheuer, P. A. G. (1 лютого 1975). Observations of M87 at 5 GHz with the 5-km Telescope. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 170, № 2. с. 281–294. doi:10.1093/mnras/170.2.281. ISSN 0035-8711. Процитовано 13 березня 2024. 
  18. A Brief History of High-Energy Astronomy: 1965–1969. 
  19. Charles, Philip A.; Seward, Frederick D. (1995). Exploring the X-ray universe. Cambridge ; New York: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-26182-1. 
  20. Bradt, H.; Naranan, S.; Rappaport, S.; Spada, G. (1968-06). Celestial Positions of X-Ray Sources in Sagittarius. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 152. с. 1005. doi:10.1086/149613. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  21. Lea, S. M.; Mushotzky, R.; Holt, S. S. (1982-11). Einstein Observatory solid state spectrometer observations of M87 and the Virgo cluster. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 262. с. 24. doi:10.1086/160392. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  22. Turland, B. D.; Scheuer, P. A. G. (1 лютого 1975). Observations of M87 at 5 GHz with the 5-km Telescope. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 170, № 2. с. 281–294. doi:10.1093/mnras/170.2.281. ISSN 0035-8711. Процитовано 13 березня 2024. 
  23. Sargent, W. L. W.; Young, P. J.; Lynds, C. R.; Boksenberg, A.; Shortridge, K.; Hartwick, F. D. A. (1978-05). Dynamical evidence for a central mass concentration in the galaxy M87. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 221. с. 731. doi:10.1086/156077. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  24. Harms, Richard J.; Ford, Holland C.; Tsvetanov, Zlatan I.; Hartig, George F.; Dressel, Linda L.; Kriss, Gerard A.; Bohlin, Ralph; Davidsen, Arthur F.; Margon, Bruce (1994-11). HST FOS spectroscopy of M87: Evidence for a disk of ionized gas around a massive black hole. The Astrophysical Journal (англ.). Т. 435. с. L35. doi:10.1086/187588. ISSN 0004-637X. Процитовано 13 березня 2024. 
  25. Forte, Juan C.; Faifer, Favio R.; Vega, E. Irene; Bassino, Lilia P.; Smith Castelli, Analía V.; Cellone, Sergio A.; Geisler, Douglas (11 травня 2013). Multicolour–metallicity relations from globular clusters in NGC 4486 (M87)★. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 431, № 2. с. 1405–1416. doi:10.1093/mnras/stt263. ISSN 1365-2966. Процитовано 13 березня 2024. 
  26. The Event Horizon Telescope Collaboration; Akiyama, Kazunori; Alberdi, Antxon; Alef, Walter; Asada, Keiichi; Azulay, Rebecca; Baczko, Anne-Kathrin; Ball, David; Baloković, Mislav (10 квітня 2019). First M87 Event Horizon Telescope Results. IV. Imaging the Central Supermassive Black Hole. The Astrophysical Journal Letters. Т. 875, № 1. с. L4. doi:10.3847/2041-8213/ab0e85. ISSN 2041-8205. Процитовано 13 березня 2024. {{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  27. This Is the First Picture of a Black Hole. TIME (англ.). 9 квітня 2019. Процитовано 13 березня 2024. 
  28. Ученые показали первое изображение черной дыры. ТАСС. Архів оригіналу за 10 квітня 2019. Процитовано 10 квітня 2019. 
  29. Чорну діру M87 і її масивний джет вперше в історії сфотографували разом. // Анатолій Шевченко. 28.04.2023
  30. Curtis, Heber Doust (1918). Descriptions of 762 Nebulae and Clusters Photographed with the Crossley Reflector. Publications of the Lick Observatory (University of California Press). 13: 31. 
  31. Hubble, E. (October 1923). Messier 87 and Belanowsky's Nova. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 35 (207): 261. Bibcode:1923PASP...35..261H. doi:10.1086/123332. 
  32. Shklovskii, I. S. (1980). Supernovae in Multiple Systems. Soviet Astronomy. 24: 387. Bibcode:1980SvA....24..387S. 
  33. Texas-Sized Computer Finds Most Massive Black Hole in Galaxy M 87 (англ.). Архів оригіналу за 1 червня 2012. 
  34. Перерасчет масс: чёрная дыра больше, чем считали прежде (рос.). Архів оригіналу за 1 червня 2012. 
  35. Чудеса чёрных дыр вскрыли ералаш в центрах галактик. Архів оригіналу за 12 червня 2010. 
  36. HVGC-1: Astronomers Discover Hypervelocity Star Cluster (англ.). Sci-News.com. 1 травня 2014. Архів оригіналу за 5 травня 2014. Процитовано 11 квітня 2019. 
  37. Астрономи з'ясували, чому деякі чорні діри «танцюють». Архів оригіналу за 25 серпня 2018. Процитовано 11 квітня 2019. 
  38. Вчені визначили 3D-форму велетенської галактики M87. // Герман Богапов. 14.04.2023
  39. Giant Galaxy is Still Growing. European Southern Observatory. Архів оригіналу за 25 червня 2015. Процитовано 25 червня 2015. 
  40. Longobardi, A; Arnobaldi, M; Gerhard, O; Mihos, J C. The build-up of the cD halo of M87 - evidence for accretion in the last Gyr. arXiv.org. Cornell University Library. Архів оригіналу за 7 листопада 2015. Процитовано 25 червня 2015. 
  41. The M87 Black Hole Mass from Gas-dynamical Models of Space Telescope Imaging Spectrograph Observations. arXiv.org. The University of Texas at Austin. Архів оригіналу за 11 січня 2017. Процитовано 26 квітня 2013. 
  42. Doeleman, S.S.; Fish, V.L.; Schenck, D.E.; Beaudoin, C.; Blundell, R.; Bower, G.C.; Broderick, A.E.; Chamberlin, R.; Freund, R.; Friberg, P.; Gurwell, M.A.; Ho, P.T.P.; Honma, M.; Inoue, M.; Krichbaum, T.P.; Lamb, J.; Loeb, A.; Lonsdale, C.; Marrone, D.P.; Moran, J.M.; Oyama, T.; Plambeck, R.; Primiani, R.A.; Rogers, A.E.E.; Smythe, D.L.; Soohoo, J.; Strittmatter, P.; Tilanus, R.P.J.; Titus, M.; Weintroub, J. (October 2012). Jet-Launching Structure Resolved Near the Supermassive Black Hole in M87. Science. 338 (6105): 355–358. arXiv:1210.6132. Bibcode:2012Sci...338..355D. doi:10.1126/science.1224768. PMID 23019611. S2CID 37585603. 
  43. Baldwin, J. E.; Smith, F. G. (August 1956). Radio emission from the extragalactic nebula M87. The Observatory. 76: 141–144. Bibcode:1956Obs....76..141B. 
  44. van den Bergh, S. (September 1999). The local group of galaxies. The Astronomy and Astrophysics Review. 9 (3–4): 273–318. Bibcode:1999A&ARv...9..273V. doi:10.1007/s001590050019. S2CID 119392899. 

Зовнішні посилання[ред. код]

Навігатори[ред. | ред. код]



NGC 4482 | NGC 4483 | NGC 4484 | NGC 4485 | NGC 4486 | NGC 4487 | NGC 4488 | NGC 4489 | NGC 4490

Координати: Карта зоряного неба 12г 30м 49.4с, +12° 23′ 28″