Миколаївська церква (Володимир)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Миколаївська церква
50°50′53″ пн. ш. 24°19′20″ сх. д. / 50.84806° пн. ш. 24.32222° сх. д. / 50.84806; 24.32222Координати: 50°50′53″ пн. ш. 24°19′20″ сх. д. / 50.84806° пн. ш. 24.32222° сх. д. / 50.84806; 24.32222
Тип споруди православний храм
Розташування Україна УкраїнаВолодимир, вул. Цинкаловського, 1
Початок будівництва 1780
Будівельна система цегла
Стиль класицизм, бароко
Належність УПЦ МП
Стан пам'ятка архітектури національного значення України
Епонім Миколай Чудотворець
Присвячення Миколай Чудотворець
Миколаївська церква (Володимир). Карта розташування: Волинська область
Миколаївська церква (Володимир)
Миколаївська церква (Володимир) (Волинська область)
Мапа
CMNS: Миколаївська церква у Вікісховищі

Миколаївська церква — парафіяльний православний храм у місті Володимир Волинської області України.

Церква, збудована у 1780 році, є пам'яткою архітектури та містобудування національного значення, охоронний номер № 1011[1]. Належить до типу невеликих безверхих храмів[2].

Історія[ред. | ред. код]

Наполеон Орда. Каплиця святого Йосафата у Володимирі. Папір, олівець, акварель, 21,6 x 28,5.

Храм був збудований у 1780 році як каплиця святого Йосафата Кунцевича[3] у перехідних бароково-класицистичних архітектурних формах[2] на кошти єпископа УГКЦ Порфирія Скарбека-Важинського.

Споруда побудована на місці, де стояв будинок батьків Йосафата Кунцевича. Протягом 15 років каплиця була греко-католицькою, лише в 1795 році добровільно передана православній церкві і стала називатись Миколаївською церквою. У 1800 році до храму була прибудована ризниця. Раніше церква не мала куполів на зразок нинішніх.

У 1910 р. церква виконувала функції цвинтарної каплиці, з 1914 до 1939 років використовувалась як парафіяльна. Куполи в церкві суперечать характеру архітектури тих часів. За радянських часів у храмі був склад. Нині Миколаївська церква є храмом УПЦ МП.

Раніше церковне подвір'я було огороджене кам'яним парканом з брамою та хвірткою[3]. До нашого часу збереглася лише оригінальна мурована брама у вигляді арки, що спирається на масивні пілони.

На північний захід від церкви святого Миколи стояла дерев'яна дзвіниця 18 століття — цінний зразок народного будівництва Волині, вона знищена в 1960-1970-тих роках[2]. Сучасна дзвіниця мурована[3].

Архітектура[ред. | ред. код]

Церква[ред. | ред. код]

Тип невеликого храму періоду раннього класицизму на Волині. Спочатку побудована як каплиця. У 1800 році перероблена під соборну церкву. Кам'яний однонавовий храм з нартексом і прямокутним вівтарним об'ємом. Перекритий хрестовими склепіннями. Коник даху нефа і вівтаря вінчають дерев'яні главки — два восьмерика на четверику (19 століття). Віконні отвори перекриті лучковими арками. Головний фасад увінчаний фронтоном[4].

Церква — дводільна: складається з прямокутних нави та апсиди, перекритих хрещатими склепіннями. З півночі до апсиди прилягає ризниця. Роги будівлі ззовні прикрашені пілястрами; західний фасад увінчує фігурний фронтон[2].

Дерев'яна дзвіниця (зруйнована)[ред. | ред. код]

Це була квадратна в плані двоярусна споруда, перекрита досить високим гонтовим наметом. Її нижній ярус був глухий, а кожна грань верхнього ярусу мала вигляд двоаркової дерев'яної відкритої галереї. Грані завершувалися трикутними фронтонами[2].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Офіційний сайт Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації. Пам'ятки містобудування і архітектури Волинської області. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 16 серпня 2012. 
  2. а б в г д Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю. — К. : Техніка, 2004. — 176 с.: іл. — (Нац. святині України). — Бібліогр.: С. 170—173. — ISBN 966-575-072-0.
  3. а б в Історична Волинь. Церква святого Миколая у Володимирі-Волинському. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 серпня 2012. 
  4. Довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (том 2 ст.57). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 серпня 2012. 

Література[ред. | ред. код]

Інтернет-джерела[ред. | ред. код]