Міністерство оборони України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міністерство оборони України
(Міноборони)
Емблема Міністерства оборони та Прапор Міністерства оборони

Загальна інформація
Країна  Україна
Дата створення 24 серпня 1991
Попередні відомства Міністерство оборони СРСР
Народний комісаріат оборони УРСР
Збройні сили УНР
Козацьке військо
Керівництво діяльністю здійснює Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України
Керівне відомство

Кабінет міністрів України

Президент України
Річний бюджет 1 164 048 728 400 ₴[1]
Міністр Рустем Умєров
Підвідомчі органи Генеральний штаб Збройних сил України
Військово-Морські Сили Збройних Сил України
Сухопутні війська Збройних Сил України
Повітряні Сили Збройних Сил України
Ключовий документ Указ Президента України «Про Положення про Міністерство оборони України»
Код ЄДРПОУ 00034022
mil.gov.ua
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
України
Категорія КатегоріяІнші країни

Міністе́рство оборо́ни Украї́ни (Міноборони України) — центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України.

Міноборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

Законодавчий статус[ред. | ред. код]

Повноваження Міністерства оборони України чітко окреслюються у статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України».[2]

Основні завдання[ред. | ред. код]

Основними завданнями Міноборони України є:

  1. участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони;
  2. участь в аналізі воєнно-політичної обстановки, визначення рівня воєнної загрози національній безпеці України;
  3. забезпечення функціонування, бойової і мобілізаційної готовності, боєздатності та підготовки Збройних Сил до виконання покладених на них функцій і завдань;
  4. проведення державної військової кадрової політики, заходів щодо реалізації соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовців, членів їхніх сімей та працівників Збройних сил;
  5. розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку та виховання особового складу;
  6. взаємодія з державними органами, громадськими організаціями і громадянами, міжнародне співробітництво;
  7. контроль за додержанням законодавства у Збройних силах, створення умов для демократичного цивільного контролю над Збройними Силами.

Міноборони України очолює Міністр, якого призначає Верховна Рада України за поданням Верховного Головнокомандувача ЗСУ-Президента України (ст. 114 КУ).

Міністр оборони України у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Міноборони України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.[3]

Історія створення Збройних сил України[ред. | ред. код]

Після розпаду Радянського Союзу і проголошення 1991 року незалежності, Україна успадкувала одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та загалом відносно сучасними зразками звичайного озброєння та військової техніки.

На території України на той час дислокувалися: ракетна армія, три загальновійськові та дві танкові армії, один армійський корпус, чотири повітряні армії, окрема армія Протиповітряної оборони (ППО), Чорноморський флот.

Усього угруповання військ і сил нараховувало близько 900 тисяч осіб особового складу, 100 тисяч танків, близько 70 тисяч бойових броньованих машин, до 2 тисяч бойових літаків, понад 500 кораблів та суден забезпечення, 3000 стратегічних ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет та майже 5,5 тисячі одиниць тактичної ядерної зброї.

Проте це не були ще Збройні Сили незалежної держави в повному розумінні цього слова, Україна отримала лише окремі фрагменти військової машини Радянського Союзу.

Тому 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українському терені військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України.

Процес військового будівництва в Україні умовно можна розподілити на три основні етапи:

  • перший, з 1991 до 1996 року — формування основ Збройних Сил України;
  • другий, з 1997 донині — подальше будівництво Збройних Сил України;
  • третій, з 2001 року — реформування та розвиток Збройних Сил України.

Характерними ознаками першого з них були одночасне формування правової основи діяльності Збройних Сил, реорганізація їх структур, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування.

При цьому становлення Збройних Сил України у згаданий період супроводжувався значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки. Так, на кінець 1996 року було скорочено понад 3,5 тисячі різноманітних військових структур, майже 410 тисяч чоловік особового складу. Значно зменшилася кількість озброєнь та військової техніки: бойових літаків — на 600 одиниць, вертольотів — майже на 250 одиниць, парк танків та бойових броньованих машин скоротився майже на 2400 і 2000 відповідно.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичне рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією Договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів щодо воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова «Про Раду оборони України», Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», Воєнна доктрина України тощо.

На ті ж роки припадає й реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією з найзначніших історичних подій кінця ХХ сторіччя. Уперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Попри різноманітні труднощі того періоду, були закладені основи національного війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних Сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил) тощо.

Динаміка змін витрат на оборону

Проте, з часом стало зрозумілим, що процес будівництва Збройних Сил лише починався. І справа тут полягала не тільки у тому, що у той період не було системного підходу та чітко визначеного, послідовного плану до розв'язання проблем військового будівництва, а й бракувало підготовлених кадрів для його розробки та реалізації.

Негативно вплинула на процес військового будівництва також часта зміна керівництва військового відомства. Так, з 1991 до 1996 роки змінилося три Міністри оборони і чотири начальники Генерального штабу. З початком формування Збройних Сил України було оновлено понад 70 % керівного складу. Змінилися майже усі командувачі військ військових округів, армій, командири корпусів та дивізій.

На розв'язання проблем того періоду наклалися труднощі, пов'язані зі значним міждержавним переміщенням військових кадрів. З 1991 до 1994 року з України в інші держави було переведено приблизно 12 тисяч офіцерів та прапорщиків і понад 33 тисячі повернулося на Батьківщину.

Безумовно, головною причиною незадовільного виконання основних заходів будівництва Збройних Сил України було постійне зниження у Державному бюджеті України, як загальної частки видатків на національну оборону взагалі, так і, витрат на утримання Збройних Сил, закупівлю озброєння і військової техніки, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт зокрема.

Ці та інші чинники зумовлювали необхідність розробки обґрунтованої Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України, яка б не лише визначила напрями та пріоритети будівництва національних Збройних Сил, а й збалансувала б їхні завдання, структуру, чисельність з потенційними воєнними загрозами та викликами національній безпеці України та сучасними економічними можливостями держави.

Керівництво Збройних сил України[ред. | ред. код]

Нарукавний знак МО України

Структура[ред. | ред. код]

Структура Мінистерства оборони України у кінці 2017 р.
Структура Мінистерства оборони України наприкінці 2016 р.
Структура Центрального апарату Міністерства оборони України (затверджена наказом Міністра оборони України № 172 від 18.04.2008)

Департаменти та управління[4]

  • Департамент кадрової політики
  • Юридичний департамент
  • Департамент внутрішнього аудиту
  • Департамент державних закупівель
  • Департамент військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики
  • Управління нормативно-методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель
  • Департамент фінансів
  • Агенція оборонних закупівель
  • Управління комунікацій та преси
  • Департамент інформаційно-організаційної роботи та контролю
  • Управління нормативно-методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель
  • Департамент утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів
  • Департамент військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки
  • Департамент воєнної політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва
  • Управління охорони державної таємниці
  • Управління інформаційних технологій
  • Управління стандартизації, кодифікації та каталогізації
  • Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України
  • Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності
  • Головне управління майна та ресурсів (у тому числі Черкаське військове лісництво)
  • Управління фізичної культури і спорту
  • Генеральний штаб Збройних Сил
  • Головне управління розвідки
  • Національний університет оборони України
  • Головна інспекція

Керівництво[ред. | ред. код]

Міністр[ред. | ред. код]

Штандарт Міністра оборони України

Заступники міністра[ред. | ред. код]

Департаменти МО[ред. | ред. код]

Головна інспекція МО[ред. | ред. код]

Громадська антикорупційна рада[ред. | ред. код]

10 квітня 2023 року була утворена Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони України, до складу якої увійшли[19]:

  • Геращенко Олександр Володимирович — від ГО "Центр протидії рейдерству та корупції";
  • Григорян Артак Володійович — від ГО "Всеукраїнське об’єднання "Автомайдан";
  • Грушовець Євген Анатолійович — від ВГО "Асоціація правників України";
  • Кальницький Віталій Володимирович — від ГО "АНТИКОРУПЦІЙНА СОКИРА";
  • Кривошея Геннадій Григорович — від ГО "Разом проти корупції";
  • Масюк Віталій Володимирович — від ГО "НОВА ЧЕСНА УКРАЇНА";
  • Ніколаєнко Тетяна Володимирівна — від ГО "СОРОРІТАС";
  • Оджиковський Віталій Олегович — від ВГО "Асоціація правників України";
  • Остапенко Дмитро Миколайович — від ВГО "Асоціація правників України";
  • Піонтковський Костянтин Анатолійович — від ГО "Всеукраїнське об’єднання "Автомайдан";
  • Прудковських Віктор Вячеславович — від ГО "АНТИКОРУПЦІЙНА СОКИРА";
  • Свірко Олег Станіславович — від ГО "СОРОРІТАС";
  • Трегуб Олена Миколаївна — від ГО "Незалежна антикорупційна комісія";
  • Шуба Анастасія Вадимівна — від ГО "АНТИКОРУПЦІЙНА СОКИРА";
  • Ярова Богдана Едуардівна — від ГО "СОРОРІТАС".

Координація дій Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту України[ред. | ред. код]

Згідно з Указом Президента України №-20-2013 від 16.01.2013 на Міністра оборони покладено обов'язки координації діяльності Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту України Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Корупція у Міністерстві оборони[ред. | ред. код]

У вересні 2015 року Міноборони купило парашутні системи на 12 млн грн, які до того були незаконно списані з військових частин і легалізовані через ланцюжок фіктивних фірм[20].

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Меморіальний комплекс[ред. | ред. код]

14 жовтня 2018 року відбулася церемонія відкриття Меморіального комплексу вшанування пам'яті військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, світовий мир та порядок.

Меморіальний комплекс, якій також має назву «Зала пам'яті» розташований на території Міністерства оборони України, має два входи — з території Міноборони та з вулиці.

На території комплексу розташовані: зала із книгою пам'яті загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, стела із дзвоном пам'яті та плац для проведення урочистих та церемоніальних заходів.

Від цього дня, кожного дня, будуть поіменно згадуватися воїни ЗСУ, що загинули цього дня починаючи з 1992 року у боях за Україну або у миротворчих місіях, після кожного прізвища битиме дзвін пам'яті. Лише кілька днів на рік він мовчатиме — на момент відкриття їх 32.

На першій церемонії вшанували пам'ять Рибака Михайла Володимировича, бійця 51-ї окремої механізованої бригади, який загинув 14 жовтня 2014 року.

Меморіальний комплекс створено за сприяння та ініціативи Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Петра Порошенка.

Проєкт Комплексу підготовлено Центральним проєктним інститутом Міністерства оборони України та побудовано військовослужбовцями Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України.

Дзвін пам'яті виготовлено на пожертви небайдужих громадян.[21]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://zakon.rada.gov.ua/laws/file/text/110/f530966n246.xlsx
  2. Закон України «Про Збройні Сили України» на сайті Верховної Ради України. Архів оригіналу за 26 березня 2018. Процитовано 26 березня 2018. 
  3. Положення «Про Міністерство оборони України». Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 8 травня 2014. 
  4. Керівники структурних підрозділів (прізвища, телефони). Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 8 травня 2014. 
  5. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2023 року № 833-р «Про призначення Дараган Л. В. державним секретарем Міністерства оборони України ».
  6. а б в Тетяна Олійник (27 вересня 2023). Уряд призначив трьох нових заступників міністра оборони. Українська правда. 
  7. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2023 року № 883-р «Про призначення Гаврилюка І. Ю. заступником Міністра оборони України ».
  8. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2023 року № 884-р «Про призначення Гайдера С. М. заступником Міністра оборони України ».
  9. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2023 року № 885-р «Про призначення Кліменкова Д. О. заступником Міністра оборони України ».
  10. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2023 року № 1097-р «ППро призначення Половенка В. М. заступником Міністра оборони України ».
  11. Відбулося спільне засідання експертів НАТО та Міністерства оборони України з питань розвитку системи військової освіти України. nuou.org.ua. Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 1 листопада 2019. 
  12. Секретарем групи з управління життєвим циклом озброєння та військової техніки НАТО став представник України. Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 1 листопада 2019. 
  13. Адмірал Ігор Воронченко: «Головна інспекція має не карати, а допомагати». 05.08.2021, 14:22. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022. 
  14. Звитягу військовослужбовців ОС відзначено відомчими нагородами (укр.). Архів оригіналу за 14 грудня 2021. Процитовано 1 листопада 2019. 
  15. Декларації: Романюк Валерій Миколайович від НАЗК. declarations.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 1 листопада 2019. 
  16. "Від генералів та офіцерів, які сьогодні звільняються з військової служби, висловлюю вдячність за спільну службу" – контр-адмірал Ігор Тимчук. Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 1 листопада 2019. 
  17. На передовій нагородили захисників України відзнаками оборонного відомства до Дня Незалежності. Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 21 серпня 2019. Процитовано 1 листопада 2019. 
  18. На передовій нагородили військовослужбовців з нагоди Дня Збройних Сил України. Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 1 листопада 2019. 
  19. Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони України розпочала свою роботу. Міністерство оборони України (укр.). 14 квітня 2023. Процитовано 10 листопада 2023. 
  20. Міноборони купило за 12 мільйонів свої ж парашути, незаконно списані по підробленим документам [Архівовано 1 грудня 2016 у Wayback Machine.], 01 грудня 2016, Наші Гроші
  21. Відкрито Меморіальний комплекс пам'яті військових. https://www.ukrmilitary.com/. ukrainian Military Pages. 14 жовтня 2018. Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2018. 
  22. Міністерство оборони буде заробляти ремонтом техніки. https://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 26 серпня 2019. Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 26 серпня 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • ПОЛОЖЕННЯ «Про Міністерство оборони України затверджене Указом Президента України від 21 серпня 1997 року» № 888/1997 (Зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 1464/99 від 12 грудня 1999, № 618/2002 від 04 липня 2002)

Посилання[ред. | ред. код]