Петра Келлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петра Келлі
Ім'я при народженні нім. Petra Karin Lehmann
Народилася 29 листопада 1947(1947-11-29)[1][4][…]
Гюнцбург, Округ Швабія, Баварія, Бізонія, окупована союзниками Німеччина, Німеччина[5][6][7]
Померла 1 жовтня 1992(1992-10-01)[1][2][…] (44 роки)
Бонн, Кельн, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина[1]
Поховання Waldfriedhof Würzburgd[8]
Країна  Німеччина
Діяльність політична діячка, активістка, захисниця довкілля
Alma mater Американський університет, Амстердамський університет і Hampton High Schoold[9]
Знання мов німецька[10] і англійська
Членство ПАРЄ
Посада член бундестагу Німеччиниd[2], заступник члена у Парламентській асамблеї Ради Європиd[11], представник Парламентської Асамблеї Ради Європи[11] і член бундестагу Німеччиниd[2]
Партія Соціал-демократична партія Німеччини і Союз 90/Зелені
Нагороди
IMDb ID 4395079
Келлі та Отто Шілі після федеральних виборів у Західній Німеччині 1983 року
Йозеф Бойс з Петрою Келлі.

Петра Карін Келлі (29 листопада 1947 р. — прибл. 1 жовтня 1992) — німецька політикиня і екофеміністка. Вона була однією із засновниць Німецької партії зелених, першої партії зелених, яка стала відомою як на національному рівні в Німеччині, так і в усьому світі. У 1982 році вона була нагороджена премією За правильний спосіб життя за «вироблення та реалізацію нового бачення, яке об'єднує екологічні проблеми з роззброєнням, соціальною справедливістю та правами людини».

Молодість і освіта[ред. | ред. код]

Петра Карін Леманн народилася в Гюнцбурзі, Баварія (тоді американська зона окупації, Німеччина), у 1947 році. Вона змінила своє ім'я на Келлі після того, як її мати вийшла заміж за Джона Е. Келлі, офіцера армії США. Вона здобула освіту в римо-католицькому монастирі в Гюнцбурзі, а пізніше відвідувала школу в Джорджії та Вірджинії після того, як її родина переїхала до Сполучених Штатів у 1959 році. Вона жила і навчалася в Сполучених Штатах до свого повернення до Західної Німеччини в 1970 році.[джерело?] Вона зберігала своє громадянство Федеративної республіки Німеччини протягом усього свого життя.

Келлі захоплювався Мартіном Лютером Кінгом-молодшим і брала участь у кампанії за Роберта Ф. Кеннеді та Губерта Хамфрі на виборах у США 1968 року. Вона вивчала політологію в Школі міжнародної служби при Американському університеті (Вашингтон, округ Колумбія), яку закінчила в 1970 році зі ступенем бакалаврки. Вона також закінчила Європейський інститут Амстердамського університету в 1971 році зі ступенем магістерки.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Працюючи в Європейській комісії (Брюссель, Бельгія, 1971–83), Келлі брала участь у численних мирних і екологічних кампаніях у Німеччині та інших країнах. 

Після двох років роботи в Європейській комісії вона перейшла на адміністративну посаду в Економічно-соціальний комітет, де відстоювала права жінок.[12]

Німецька партія зелених[ред. | ред. код]

Келлі була однією із засновниць Die Grünen, німецької партії зелених у 1979 році. У 1983 році вона була обрана до Бундестагу за виборчим списком як депутатка Бундестагу від Баварії. Згодом вона була переобрана в 1987 році з більшою часткою голосів.

У 1981 році Келлі брала участь у протесті 400 000 людей у Бонні проти ядерної зброї. У 1982 році Герхард Шредер описав внесок у Die Zeit для книги Prinzip Leben, редагованої Келлі та Джо Лейнен, у якій обговорювалися екологічні проблеми та можлива ядерна війна.

Того ж року Келлі отримав нагороду За правильний спосіб життя «…за створення та реалізацію нового бачення, яке поєднує екологічні проблеми з роззброєнням, соціальною справедливістю та правами людини».[13]

12 травня 1983 року Келлі, Ґерт Бастіан і троє інших членів Зеленого Бундестагу розгорнули на площі Александерплац у Східному Берліні банер із написом « Зелені — мечі до орала». Після короткого арешту вони зустрілися з опозиційними партіями Східної Німеччини. Влада Східної Німеччини терпіла це, оскільки західнонімецькі Зелені відкинули рішення НАТО про подвійне рішення.[14][15] У жовтні 1983 року Еріх Хонеккер, лідер Німецької Демократичної Республіки, зустрівся з Петрою Келлі, Гертом Бастіаном та іншими зеленими. Келлі одягла пуловер із написом «Мечі до орала». Вона вимагала звільнення всіх в'язнів східнонімецького руху за мир і запитувала Хонеккера, чому він репресував у НДР те, що підтримував на Заході.[16][17]

У 1984 році Келлі написала книгу «Боротьба за надію», опубліковану South End Press. Книга є настійним закликом до світу, вільного від насильства між Північчю та Півднем, чоловіками та жінками, нами самими та нашим оточенням.[18]

В останні роки свого життя Келлі дедалі більше віддалялася від більшості своїх колег по партії через прагматичний поворот Зелених, у той час як вона продовжувала виступати проти будь-якого альянсу з традиційними політичними партіями.

Смерть[ред. | ред. код]

19 жовтня 1992 року розкладені тіла Келлі та її партнера, колишнього генерала та політика Зелених Герта Бастіана (1923 р.н.) були виявлені в спальні її будинку в Бонні поліцейськими. Перед цим їм подзвонили дружини Бастіана і бабуся Келлі, які повідомили, що вони не отримували жодних повідомлень ні від Бастіана, ні від Келлі протягом кількох тижнів. Поліція встановила, що Келлі була застрелена Бастіаном під час сну. Потім чоловік убив і себе. Їй було 44, йому 69.[19][20] Востаннє хтось чув про цю пару 30 вересня 1992 року, коли Келлі надіслала посилку своїй бабусі.[21] За оцінками поліції, смерть, швидше за все, сталася 1 жовтня, але точний час смерті не вдалося встановити через затримку з пошуком тіл і їх стан розкладання.[21][22]

Келлі поховали на Вальдфрідгофі (лісовому кладовищі) у Вюрцбурзі, поблизу села Гайдінгсфельд у Нижній Франконії, Баварія.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 1982: Нагорода за правильний спосіб життя
  • У 2006 році Келлі посідає 45-е місце в списку вчених, активістів, письменників, економістів і натуралістів, які, на його думку, найбільше зробили для збереження планети, складеному Агентством охорони навколишнього середовища Великої Британії. Келлі займала позицію між тропічним екологом Майком Хендсом і проєктувальником національних парків Джоном Дауером.[23]

Праці[ред. | ред. код]

  • Kelly, Petra K. Thinking Green! Essays on Environmentalism, Feminism, and Nonviolence, Parallax Press, Berkeley, California, 1994 (ISBN 0-938077-62-7)
  • Kelly, Petra K. Nonviolence Speaks to Power, online book, almost complete text (also, out of print, published by Matsunaga Institute for Peace, University of Hawaii, 1992, ISBN 1-880309-05-X)

Образи в мистецтві[ред. | ред. код]

  • Щастя — це гарячий пістолет, фільм Томаса Імбаха, 2001.[24]
  • Петра, роман Шаєни Ламберт 2020 року.[25]

Див. також[ред. | ред. код]

  • Список борців за мир

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118721747 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г д Stammdaten aller Abgeordneten des Deutschen Bundestages
  3. ↑ а б FemBio database
  4. ↑ SNAC — 2010.
  5. ↑ http://www.environmentandsociety.org/arcadia/petra-kelly-and-transnational-roots-green-politics
  6. ↑ https://www.eskimo.com/~recall/bleed/1129.htm
  7. ↑ http://www.tricycle.com/news/winter-1992
  8. ↑ https://www.wuerzburg.de/media/www.wuerzburg.de/org/med_404846/420124_flyer_waldfriedhof_2017.pdf
  9. ↑ ACTIVIST'S DEATH SHOCKS HAMPTON FRIENDS // Daily Press — Hampton: 1992. — ISSN 2767-5971
  10. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  11. ↑ а б Members A-Z since 1949 — ПАРЄ.
  12. ↑ Petra Kelly By Josh Kamrar
  13. ↑ The Right Livelihood Award recipient 1982. rightlivelihood.org. Архів оригіналу за 21 June 2015.
  14. ↑ Baron, Udo (2003). Kalter Krieg und heisser Frieden. Der Einfluss der SED und ihrer westdeutschen Verbündeten auf die Partei 'Die Grünen' (нім.). Lit Verlag. с. 188. ISBN 3-8258-6108-2.
  15. ↑ Petra Kelly und Gert Bastian. MDR: Damals im Osten.
  16. ↑ Kowalczuk, Ilko-Sascha (2009). Endspiel: Die Revolution von 1989 in der DDR (вид. 2nd revised). Munich: C.H. Beck. с. 247. ISBN 978-3-406-58357-5.
  17. ↑ Das Petra-Kelly-Archiv. Heinrich-Böll-Stiftung. 5 березня 2008.
  18. ↑ Kelly, Petra (1984). Fighting for Hope. South End Press. ISBN 0-89608-216-4.
  19. ↑ Who Killed Petra Kelly. Mother Jones. Jan–Feb 1993.
  20. ↑ The Death of Petra Kelly. People In Action. December 2004. Архів оригіналу за 27 May 2019. Процитовано 7 жовтня 2006.
  21. ↑ а б Hilton, Isabel (23 жовтня 1992). What killed Petra Kelly?. The Independent (en-GB) . Архів оригіналу за 4 December 2015. Процитовано 8 жовтня 2016.
  22. ↑ nonviolencespeaks/chapter12.pdf (PDF). Архів оригіналу за 19 April 2009.
  23. ↑ Adam, David (28 листопада 2006). Earthshakers: the top 100 green campaigners of all time. The Guardian.
  24. ↑ Happiness Is a Warm Gun на сайті IMDb (англ.)
  25. ↑ Lambert, Shaena (2020). Petra. Random House Canada. ISBN 978-0-7352-7957-5.

Література[ред. | ред. код]

  • Bevan, Ruth A. «Petra Kelly: The Other Green.» New Political Science 23.2 (2001): 181—202.
  • Mandel, Ernest (November–December 1992). Willy Brandt and Petra Kelly. New Left Review. New Left Review. I (196).
  • Mellor, Mary. «Green politics: ecofeminist, ecofeminine or ecomasculine?.» Environmental Politics 1.2 (1992): 229—251.
  • Milder, Stephen. «Thinking globally, acting (trans-) locally: Petra Kelly and the transnational roots of West German green politics.» Central European History 43.2 (2010): 301—326. online
  • Parkin, Sara (1995). The Life and Death of Petra Kelly. Rivers Oram Press/Pandora. ISBN 0-04-440940-0.
  • Richter, Saskia. «Petra Kelly, International Green Leader: On biography and the peace movement as resources of power in West German politics, 1979—1983.» German Politics and Society 33.4 (2015): 80-96.
    • Richter, Saskia (2010). Die Aktivistin: Das Leben der Petra Kelly (нім.). Munich: Deutsche Verlags-Anstalt. ISBN 978-3-421-04467-9.
  • White, Brion. «Petra Kelly And Dorothy Day: Peace Activists Working Inside and Outside the Traditional Government Structure for Social Change.» Journal for Peace and Justice Studies 23.2 (2013): 117—138.
  • Wilsford, David, ed. Political leaders of contemporary Western Europe: A biographical dictionary (Greenwood, 1995) pp. 230—236.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Петра_Келлі&oldid=41665804