Війна — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя.
За визначенням К.фон Клаузевіца, «Війна є продовження політики іншими засобами»:::::::::::::::: Докладніше
Кримська операція (1918) — військовий похід спеціальної групи армії Української Народної Республіки на чолі з полковником Петром Болбочаном у квітні 1918 року на Крим проти більшовиків з метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту. 22 квітня1918 року в ході Кримської операції під проводом полковника Петра Болбочана армія УНР форсувала Сиваш і звільнила від більшовиків Джанкой, першу вузлову станцію в Криму. Завдяки цьому українська армія отримала можливість для розгортання подальшого наступу. Під час Кримського походу Запорізька дивізія поповнилася значною кількістю добровольців із Таврії, а також татарськими добровольчими формуваннями. Полковник Петро Болбочан мав намір створити з них окрему регулярну частину, проте згідно з наявними домовленостями українського уряду з німецьким командуванням був змушений розпустити ці волонтерські загони. Усе ж, багато добровольців із Тавриди вступили до Запорізької дивізії ще у Мелітополі.
Головні сили групи Болбочана були скеровані на Сімферополь, який був захоплений майже без опору ранком 24 квітня1918 року. Приблизно у той самий час Гордієнківський полк захопив Бахчисарай. Перемоги було досягнуто з мінімальними втратами.
З виходом германців до Перекопу Крим спалахнув антикомуністичним повстанням з найширшим спектром учасників від робочих дружин профспілок і бойовиків клерикальної «Бютюн Крим Муслюманлари шураси» до членів РСДРП, татарських соціалістів і «Костянтинівського Ордена Святого Георгія».
Однак далі, через політичний конфлікт між керівництвом УНР і союзниками Німецької імперії, війська УНР були змушені полишити Крим, не дійшовши до Севастополя, як це було передбачено первісним планом.:::::::::Докладніше.
СУ-122 — середня по масі радянськасамохідна артилерійська установка (САУ) класу штурмових гармат (з деякими обмеженнями могла використовуватися і в ролі самохідної гаубиці). Ця машина стала однією з перших розроблених в СРСР САУ, прийнятих у багатосерійне виробництво. Стимулом для створення СУ-122 стали як необхідність максимального спрощення конструкції танкуТ-34 у важких для СРСР військових умовах середини 1942 року, так і прагнення дати танковим і механізованим частинам потужний і високомобільний засіб вогневої підтримки. 30 листопада 1942 року на Уральському заводі важкого машинобудування закінчилося створення прототипу СУ-122 і, зважаючи на брак самохідної артилерії, СУ-122 була вже в грудні запущена в серійне виробництво. Під час процесу машина піддавалася численним доопрацюванням, пов'язаним з її поспішним тестуванням і прийняттям на озброєння. Випуск СУ-122 був припинений в серпні 1943 року через перехід на виробництво винищувачів танківСУ-85, створених на базі СУ-122. Всього було побудовано 638 самохідок.
СУ-122 з'явилися на фронті на початку лютого 1943 року і успішно взяли участь в операції 54-й армії в районі Смердині у складі 1433-го і 1434-го самохідних артилерійських полків на Волховському фронті. Найбільш масово СУ-122 застосовувалися в наступальних кампаніях другої половини 1943 року, але і після зняття з виробництва активно і успішно використовувалися в боях аж до закінчення німецько-радянської війни. До теперішнього часу уціліла лише одна СУ-122, яка експонується в бронетанковому музеї в підмосковній Кубинці.::::::::::::Докладніше
13-та гірська дивізія СС «Ханджар» (1-ша хорватська) (нім.13. Waffen-Gebirgs-Division der SS „Handschar“ (kroatische Nr. 1), хорв.13. oružana brdska divizija SS-a Handžar, također i hrvatska br. 1) — з'єднання, гірсько-піхотна дивізія у складі військ Ваффен-ССнацистської Німеччини, що брала участь у бойових діях протягом 1943–1945 років.
Дивізія отримала назву «Ханджар» (сербохорв.Handžar) за місцевим бойовим ножем або мечем, які носили османські поліцейські протягом століть, коли регіон був частиною Османської імперії. Це була перша ненімецька дивізія Ваффен-СС, і її формування ознаменувало розширення Ваффен-СС у багатоетнічну військову силу. З'єднання комплектувалося за рахунок боснійських мусульман (етнічних боснійців) і частково хорватів-католиків; посади офіцерів та унтерофіцерів комплектувалися переважно німецькими військовиками та югославськими фольксдойче (етнічних німців). Особовий склад присягав на вірність Адольфу Гітлеру та хорватському лідеру Анте Павеличу.
З березня до грудня 1944 року дивізія брала активну участь в антипартизанській кампанії проти очолюваного комуністами югославського партизанського Руху опору в Незалежній Державі Хорватія, фашистській маріонетковій державі Німеччини, яка охоплювала території сучасних Хорватію, Боснії і Герцеговини, а також частину Сербії. Дивізія недовго воювала в районі Сирмії на північ від річки Сава, перш ніж перейти на північний схід Боснії. Тут вона встановила визначену «зону безпеки» в північно-східній Боснії між річками Сава, Босна, Дрина та Спреча. Дивізія також кілька разів воювала за межами зони безпеки та заслужила репутацію жорстокості та дикості не лише під час бойових дій, а й через звірства, скоєні проти сербських та єврейських мирних жителів. Наприкінці 1944 року частини дивізії були ненадовго перекинуті в район Загреба, після чого ненімецькі члени почали масово дезертирувати. Взимку 1944—1945 років частини дивізії були перекинуті в район Бараньї, де билися проти Червоної й болгарської армій та по всій південній Угорщині, відступаючи через низку оборонних ліній, поки вони не опинилися в межах Третього Рейху.
Більшість боснійських мусульман, що залишилися, дезертирували зі своїх підрозділів у цей момент і спробували повернутися до Боснії. Решта відступили далі на захід, сподіваючись здатися західним союзникам. Більшість з них стали полоненими британської армії. Згодом 38 офіцерів було екстрадовано до Югославії, де притягнуті до кримінальної відповідальності, а 10 з них були страчені. Сотні колишніх членів дивізії брали участь у Громадянській війні 1947—1948 рр. у підмандатній Палестині та в арабо-ізраїльській війні 1948 р.:::::::::Докладніше.
Британська армія у 1793 році налічувала 45,5 тисяч осіб. За час війн із Францією до 1815 року було призвано до лав армії, колоніальних та іноземних полків 747,7 тисячі осіб. З них до грудня 1815 року вбито і померло від ран і хвороб 219,4 тисяч, звільнено за непридатністю 229,1 тисяч, дезертирувало 113,3 тисяч (кожний сьомий!) і перебувало в полоні 20 тисяч людей
«Алкогольні напої не знищувати, а залишити росіянам. Практика показує, що коли вони захоплюють такі трофеї, їх наступ сповільнюється» — уривок з наказу командувача 17-ї німецької армії від 9 квітня 1944 року
Велика Північна війна — війна коаліцій Швеції та Московії за панування у Північній, Центральній та Східній Європі. Початковими лідерами анти-шведського союзу були Петро I, Фредерік IV та Август II Фрідріх. Фрідріх IV та Август II зазнали поразки від Швеції при Карлі XII і вимушені були вийти з союзу у відповідно 1700 та 1706 роках, але знову приєдналися до нього у 1709 році після поразки Карла XII у Полтавській битві. Георг I та Ганноверське курфюрство приєдналися до коаліції у 1714 та у 1717 роках, відповідно, а Фрідріх-Вільгельм I та Королівство Пруссія приєдналися до неї у 1715 році.
Війна почалася, коли союз Данії-Норвегії, Саксонії та Московії, побачивши можливість, коли Швецією правив молодий Карл XII, оголосив війну Шведській імперії і розпочав потрійну атаку на Гольштейн-Готторпське герцогство, шведську Лівонію та шведську Інгерманландію. Швеція відбила данські та російські напади на Травендал (серпень 1700) та Нарву (листопад 1700) відповідно, і в контратаці виштовхнула сили Августа II через Річ Посполиту до Саксонії, у результаті скинувши Августа ІІ з трону (вересень 1706) і змусивши його визнати поразку Альтранштедським договором (жовтень 1706). Договір також передбачав екстрадицію та страту Йоганна Рейнгольда фон Паткуля, архітектора альянсу. Тим часом сили Петра I оговталися від поразки під Нарвою і зайняли позицію в балтійських провінціях Швеції, де вони закріпили доступ Росії до Балтійського моря, заснувавши у 1703 році Санкт-Петербург. Карл XII переїхав із Саксонії до Росії аби протистояти Петру І, однак кампанія закінчилася у 1709 році знищенням головної шведської армії у вирішальній Полтавській битві та засланням Карла в османське місто Бендери. Османська імперія розгромила російсько-молдавську армію в прутському поході, однак підписаний пізніше мирний договір врешті-решт не мав великих наслідків для позиції Росії.
Після поразки під Полтавою анти-шведська коаліція ожила, і згодом до неї приєдналися Ганновер та Пруссія. Решта шведських сил були виселені із уражених чумою областей на південь та схід від Балтійського моря, кінцевим результатом чого стало падіння Риги у 1710 році. Члени коаліції розділили більшість шведських домініонів між собою, знищивши шведський dominium maris baltici. На Західну Швецію вторглися Данія-Норвегія, а зі сходу — Росія, яка окупувала Фінляндію у 1714 році. Швеція перемогла данських нападників у битві при Хельсінгборзі (1710). Карл XII відкрив норвезький фронт, але був убитий у Фредрікстені в 1718 році.
Війна закінчилася поразкою Швеції, зробивши Росію новою домінуючою силою в Балтійському регіоні і новою великою силою в європейській політиці.::::::::Докладніше
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.
Військовий портал 
.svg?lang=uk){kind=small}
