Старонорвезька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Старонорвезька мова
старонорв. norrǿnn mál[1]
бук. gammelnorsk
нюн. gamalnorsk
Поширена в сучасні Норвегія, Фарерські острови
Носії Немає. Існувала в 12-16 столітті.
Писемність Латиниця
Класифікація

Індоєвропейські мови

Германські мови
Північногерманські мови
Офіційний статус
Коди мови

Старонорвезька мова (норв. gammelnorsk та gam(m)alnorsk) — північногерманська мова, якою говорили в сучасній Норвегії та на Фарерських островах приблизно в 12-16 столітті. Походить від давньоскандинавської, розвинулась в норвезьку, фарерську мови та мову норн. Складалась з багатьох діалектів.

Періодизація[ред. | ред. код]

«Konungs skuggsjá» («Королівське дзеркало»), норвезький навчальний текст 1250 року.

Історію старонорвезької мови можна розділити на три частини:

  • У першому періоді, від 800 року до приблизно 1200 року, були лише невеликі відмінності між старонорвезькою та давньоісландською.
  • В другому періоді (від близько 1200 року — до близько 1350 року) з'являються лише деякі відмінності.
  • Основні відмінності з'являються в третьому періоді — в середині 14 століття.

Фонетичні особливості[ред. | ред. код]

Однією з найбільш ранніх і важливих відмінностей між старонорвезькою і давньоісландською є втрата першого звуку в комбінаціях приголосних HL-, HN- і HR- приблизно в 11 столітті. Для прикладу:

Українська Давньоісландська Старонорвезька

кільце
пошана, благовоління
схил

hringr
hníga
hlíð

ringr
níga
líð

Іншою особливістю є зникнення носових голосних в давньоісландській вже в 12 столітті.

Середньонорвезька[ред. | ред. код]

Чума, яка спустошувала Європу в середні віки дісталась до Норвегії 1349 року, померло більше 60 % населення[2], що могло прискорити розвиток мови. Мову Норвегії між 1350 і 1550 іноді називають середньонорвезькою. Вона зазнала ряду змін: граматика була спрощена, в тому числі відбулась втрата відмінків та дієвідмін. Крім того, в деяких діалектах з'явилась редукція голосних, більшість таких звуків в закінченнях вимовлялись як «е».

Фонематична структура також зазнала змін. Дентальний фрикативний звук þ і глухий ð зникли з норвезької мови, перетворившись на проривні t і d, відповідно.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. norsk. Bokmålsordboka / Nynorskordboka (Language Council of Norway). Процитовано 26 листопада 2019. 
  2. Harald Aastorp (1 серпня 2004). Svartedauden enda verre enn antatt. Forskning.no. Архів оригіналу за 31 березня 2008. Процитовано 3 січня 2009. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]