Тайхо Кокі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тайхо Кокі
яп. 大鵬幸喜
Тайхо, травень 1961 року
Тайхо, травень 1961 року
Тайхо, травень 1961 року
Загальна інформація
Громадянство  Японія
Народження 29 травня 1940(1940-05-29)[1]
Поронайськ, Сахалінська область, Хабаровський край, РРФСР, СРСР
Смерть 19 січня 2013(2013-01-19)[2][1] (72 роки)
Токіо-сіті[d], Токіо, Японія
·серцева недостатність
Причина смерті серцева недостатність
Зріст 187 см
Вага 153 кг
Батько Маркіян Боришко
Спорт
Вид спорту сумо
Участь і здобутки
CMNS: Тайхо Кокі у Вікісховищі

Тайхо́ Ко́кі (яп. 大鵬幸喜, たいほう こうき, МФА[taihoː koːkʲi]; 29 травня 1940(19400529) — 19 січня 2013) — японський спортсмен українського походження[3], професійний сумоїст, 48-й йокодзуна. Справжнє японське ім'я — На́я Ко́кі[4], українське — Іва́н Маркіянович Бори́шко[5]. Прозваний «великим йокодзуною 20 століття». До січня 2015 року був єдиним сумоїстом, який виграв Імператорський кубок 32 рази.

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Мати хлопця, Ная Кійо[6] походила із села Камоенай префектури Хоккайдо і була вчителькою з пошиття європейського одягу. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо познайомилась з майбутнім батьком Тайхо Кокі, Маркіяном Карповичем Боришком[7], вихідцем з України.

Маркіян Боришко народився, найімовірніше, у 1885 році у селі Рунівщина Полтавської губернії (тепер — Зачепилівський район Харківської області[8]; у цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко). У 1900 (за іншими даними — 1894) з родиною виїхав на Далекий Схід[9] в складі групи українських переселенців[10]. Мешкав з батьками на Сахаліні у селах Владимировка, Красний Яр[11], місті Александровськ, селі Риковське. Працював з геологічними експедиціями, у тому числі — з експедицією Петра Польового. У 1905 році, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії. Брав участь у Першій світовій війні, дослужився до старшини. Брав участь у Громадянській війні на антибільшовицькому боці. Згодом — повернувся до Північного Сахаліну, де став власником винно-очисного заводу у місті Александровськ. Після встановлення у 1925 році на Північному Сахаліні радянської влади — перейшов до контрольованого японцями Південного Сахаліну, до містечка Одомарі (тоді — префектура Карафуто, тепер — місто Корсаков Сахалінської області, Росії. Згодом — мешкав у місті Сікука (нині — Поронайськ), де у 1928 році одружився з Наєю Кійо. Вже наступного року вони заснували власну молочну ферму. Від їхнього шлюбу народилося 3 синів і донька. Тайхо Кокі був наймолодшим з дітей, народився 29 травня 1940 року. Старших братів звали Масаесі (Володимир, народився у 1928) та Кодзі (Костянтин, народився у 1933), а сестру — Кацу (Катерина, народилася у 1937)[12].

Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували вихідців з України та Польщі[9]. Остаточно зв'язок Маркіяна Боришка з родиною розірвався у 1945 році через окупацію Сахаліну військами СРСР. Дружину з дітьми депортували до Японії[9]. Три роки — з 1945 по 1948 — Маркіян Боришко працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки «СМЕРШ» 10-ї повітряної армії, поки у 1949 році за сфабрикованою справою про «антирадянську діяльність» його знову не позбавили волі на 10 років[10]. У 1957 році був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею, намагався розшукати родину в Японії[9]. Помер 15 листопада 1960 року від запалення легень в обласній лікарні, у Южно-Сахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.

Коли його дружина 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за «шпигуном і росіянином». Через ці події малолітній Тайхо Кокі не запам'ятав батька, а мати ніколи не згадувала про нього, боячись за долю своїх дітей. Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Тайхо Кокі у 1961 році

1960 (у рік смерті батька) — Ная Кокі перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті), і тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною 1961 року.

1962 — виграв свій перший Кубок Імператора.

Тайхо — єдиний борець в історії сумо, який щорічно перемагав у вищій лізі макіноуті впродовж 12 років.

Закінчив кар'єру у 1971 році, одержав іменну ліцензію та очолив школу Тайхо-бея[13].

Після виходу на пенсію залишив школу зятю, але не пориває з нею зв'язків.

2011 — під час візиту до Японії Президент України нагородив Кокі Ная (Тайхо) орденом «За заслуги» III ступеня — за значний особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, розвиток українсько-японських гуманітарних відносин.[5][14]

Відвідини України[ред. | ред. код]

2002 — Іван Боришко відвідав Україну. В Рунівщині зняв на відеокамеру місце, де стояла дідівська хата, набрав води із криниці, взяв рідної землі. Також побував у Харкові на турнірі з сумо, організованому місцевими ентузіастами. З благословення чемпіона змаганням присвоїли ім'я Кокі Тайхо. Відтоді Кубок Кокі Тайхо розігрують в Україні щорічно.[10]

Хронологія[ред. | ред. код]

Тайхо Кокі.
  • 1940, 29 травня — народився у префектурі Карафуто.
  • 1947 — поступив до початкової школи Нісі містечка Іванай.
  • 1956 — поступив до сумоїстської школи Ніносьо Секібе. Навчався під керівництвом одзекі Саґанохана.
  • 1956, вересень — у віці 16 років вперше взяв участь у бойових змаганнях.
  • 1959, травень — пройшов відбір до вищої ліги дзюрьо. Прийняв сумоїстське псевдо «Тайхо» — «Великий фенікс».
  • 1960, січень — пройшов відбір до найвищої ліги макуноуті.
  • 1960, листопад — здобув першу перемогу в турнірі ліги в Фукуоці, Кюсю. Отримав титул одзекі у 20 років.
  • 1961, липень — переміг у турнірі найвищої ліги.
  • 1961, вересень — переміг у турнірі найвищої ліги. Отримав титул йокодзуни у 21 рік, дві премії за хоробрість, премію за техніку бою, та одну премію золотої зірки. Наймолодший йокодзуна за всю історію сумо.
  • 1971 — полишив бійцівський ринг. Перемагав 32 рази. З них двічі перемагав 6 турнірів підряд. Загалом був переможцем у 872 двобоях. Програв 182 рази. Пропустив 136 поєдинків. З них у найвищій лізі виграв 746, програв 144 і пропустив 136 боїв (83 % перемог у всіх двобоях). На пам'ять про 30 перемогу отримав титул старійшини Федерації сумо Японії.
  • 1972, грудень — відкрив власну школу Тайхо.
  • 1976 — отримав посаду заступника голови Відділу суддів Федерації сумо.
  • 1977 — інсульт
  • 1978 — отримав посаду директора Федерації сумо, голови Відділу регіональних федерацій.
  • 1994 — отримав посаду голови Центру тренувань Федерації сумо.
  • 1996 — отримав посаду заступника голови Відділу наставників Федерації сумо.
  • 2004 — передав власну школу зятю Такаторі Такасіґе.
  • 2005 — отримав посаду директора Музею сумо Федерації сумо.
  • 2008 — вийшов на пенсію, полишив Федерацію.
  • 2013, 19 січня — помер (72 роки) у Токіо, Японія

Основні нагороди[ред. | ред. код]

Результати[ред. | ред. код]

  • Турнір Кюсю вперше відбувся 1957 року, а турнір Нагоя — 1958-го.
Тайхо Кокі[16]


Рік у сумо Січень
Хацу басьо, Токіо
Березень
Хару басьо, Осака
Травень
Нацу басьо, Токіо
Липень
Нагоя басьо, Нагоя
Вересень
Акі басьо, Токіо
Листопад
Кюсю басьо, Фукуока
1956 x x x Не проводився (Маедзумо) Не проводився
1957 Захід Дзьонокуті #23
7–1
 
Схід Дзьонідан #83
6–2
 
Захід Дзьонідан #29
7–1
 
Не проводився Захід Санбамме #71
7–1
 
Схід Санбамме #37
6–2
 
1958 Захід Санбамме #20
6–2
 
Схід Санбамме #1
8–0–P
Чемпіон

 
Захід Макусіта #31
7–1–P
Чемпіон

 
Схід Макусіта #9
7–1
 
Захід Макусіта #2
3–5
 
Схід Макусіта #7
6–2
 
1959 Схід Макусіта #4
6–2
 
Схід Макусіта #1
6–2
 
Захід Дзюрьо #20
9–6
 
Схід Дзюрьо #16
9–6
 
Схід Дзюрьо #10
13–2
 
Схід Дзюрьо #3
13–2
Чемпіон

 
1960 Захід Маеґасіра #13
12–3
Д
Схід Маеґасіра #4
7–8
 
Схід Маеґасіра #6
11–4
Д
Захід Комубусі #1
11–4
 
Захід Секіваке #1
12–3
Т
Схід Секіваке #1
13–2
 
1961 Схід Одзекі #2
10–5
 
Захід Одзекі #2
12–3
 
Захід Одзекі #1
11–4
 
Схід Одзекі #1
13–2
 
Схід Одзекі #1
12–3–PP
 
Захід Йокодзуна #1
13–2
 
1962 Схід Йокодзуна #1
13–2
 
Схід Йокодзуна #1
13–2–P
 
Схід Йокодзуна #1
11–4
 
Схід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
13–2–P
 
Схід Йокодзуна #1
13–2
 
1963 Схід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
15–0
 
Схід Йокодзуна #1
12–3
 
Схід Йокодзуна #1
14–1
 
Захід Йокодзуна #1
12–3
 
1964 Схід Йокодзуна #1
15–0
 
Схід Йокодзуна #1
15–0
 
Схід Йокодзуна #1
10–5
 
Схід Йокодзуна #2
1–4–10
 
Захід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
14–1
 
1965 Схід Йокодзуна #1
11–4
 
Схід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
9–6
 
Захід Йокодзуна #1
13–2
 
Схід Йокодзуна #1
11–4
 
Схід Йокодзуна #2
13–2
 
1966 Схід Йокодзуна #1
Знявся через травму
0–0–15
Схід Йокодзуна #2
13–2
 
Схід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
13–2–P
 
Схід Йокодзуна #1
15–0
 
1967 Схід Йокодзуна #1
15–0
 
Схід Йокодзуна #1
13–2
 
Схід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
2–1–12
 
Схід Йокодзуна #2
15–0
 
Схід Йокодзуна #1
11–2–2
 
1968 Схід Йокодзуна #1
1–3–11
 
Схід Йокодзуна #2
Знявся через травму
0–0–15
Захід Йокодзуна #1
Знявся через травму
0–0–15
Захід Йокодзуна #1
Знявся через травму
0–0–15
Захід Йокодзуна #1
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
15–0
 
1969 Схід Йокодзуна #1
15–0
 
Схід Йокодзуна #1
3–2–10
 
Захід Йокодзуна #1
13–2
 
Схід Йокодзуна #1
11–4
 
Схід Йокодзуна #1
11–4
 
Схід Йокодзуна #1
6–4–5
 
1970 Схід Йокодзуна #1
Знявся через травму
0–0–15
Схід Йокодзуна #2
14–1
 
Схід Йокодзуна #1
12–3
 
Захід Йокодзуна #1
2–2–11
 
Схід Йокодзуна #2
12–3
 
Захід Йокодзуна #1
14–1–P
 
1971 Захід Йокодзуна #1
14–1–P
 
Захід Йокодзуна #1
12–3
 
Захід Йокодзуна #1
Відставка
3–3
Результат наведений як переміг-програв-знався    Перемога Малий кубок Відставка Не виступав у макууті

Спеціальні призи: Д=За бойовий дух (Канто-сьо); В=За видатний виступ (Сюкун-сьо); Т=За технічну досконалість (Гіно-сьо)
Ще показані: =Кімбосі; P=Участь у додатковому фіналі
Ліги: МакуутіДзюрьоМакусітаСандаммеДзьоніданДзьонокуті

Рівні макуутіЙокодзунаОдзекіСеківакеКомусубіМаегасіра

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. Ex-Sumo champ Taiho dies
  3. Сайт «Кіраку» [Архівовано 2011-01-03 у Wayback Machine.], Українці у світі [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.], Сайт йокодзуни Тайхо [Архівовано 1 липня 2017 у Wayback Machine.]
  4. яп. 納谷幸喜, なやこうき), МФА[naja koːkʲi]
  5. а б Кокі Най, він же — Іван Боришко // Україна молода, № 9, 20.01.2011. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 січня 2011. 
  6. Роки життя:1901 — 1973
  7. Роки життя: 1885 або 1888 — 1960
  8. Японский чемпион с украинскими корнями. Отец сумоиста Коки Ная родился под Харьковом, а будущего спортсмена при рождении назвали Иваном. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 29 січня 2011. 
  9. а б в г Боришко Маркіян Карпович [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.]// Зелений Клин. Енциклопедичний довідник /Укл. В. А. Чорномаз. — Владивосток: Вид-во Далекосхідного федерального університету, 2011. — С. 44. — ISBN 978-5-7444-2636-1
  10. а б в Українці у світі. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 23 липня 2010. 
  11. Поселення, засноване у 1888 році на березі річки Дуйка (нині — річка Велика Олександрівка), в 3 верстах від села Михайлівка. Про Красний Яр згадує в своїй книзі «Острів Сахалін» Антон Чехов. Село припинило своє існування на початку 70-х років XX століття.
  12. h[ttps://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2622422-ekodzuna-ivan-borisko-tajho-koki-1-na-berezi-zatoki-terpinna.html Йокодзуна Іван Боришко — Тайхо Кокі.] [Архівовано 9 червня 2020 у Wayback Machine.] 1. На березі затоки Терпіння // www.ukrinform.ua. — 2019. — 19 січня.
  13. Сучасна назва — Отаке-бея
  14. Указ Президента України № 26/2011 від 12 січня 2011 року «Про нагородження К. Ная орденом „За заслуги“»
  15. Йокодзуна Іван Боришко – Тайхо Кокі. 1. На березі затоки Терпіння. Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 29 травня 2020. 
  16. Taiho Koki Rikishi Information. Sumo Reference. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 січня 2013. 

Література[ред. | ред. код]

  • Иванов О. «Сумо. Живые традиции древней Японии». — М., Стиль-МГ, 2004 г. ISBN 5-8131-0062-8

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]