Чемпіонат світу з футболу 1982 року — дванадцятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 13 червня по 11 липня 1982 року в Іспанії.
Переможцем турніру стала збірна Італії, яка у фінальній грі на мадридському Сантьяго Бернабеу з рахунком 3:1 здолала команду ФРН. Перемігши на світовій першості уперше з 1938 року та загалом утретє у своїй історії, італійці наздогнали збірну Бразилії за кількістю титулів.
Перший чемпіонат світу, кількість учасників фіанльної частини якого було збільшено до 24. Розширення кількості учасників дозволило дебютував на чемпіонатах світу відразу п'яти збірним — командам Алжиру, Камеруну, Гондурасу, Кувейту та Нової Зеландії. На стадії півфіналів турніру уперше в історії світових першостей відбулися післяматчеві пенальті.
Вибір країни-господарки[ред. | ред. код]
Рішення про проведення світової футбольної першості 1982 року в Іспанії було прийняте на конгресі ФІФА в Лондоні ще 6 липня 1966 року. На тому ж конгресі були визначені і господарі світових першостей 1974 і 1978 років.
Представники ФРН та Іспанії домовилися про взаємну підтримку заявок на проведення чемпіонатів відповідно 1974 і 1982 років.
Кваліфікаційний раунд і учасники[ред. | ред. код]
Країни, збірні яких кваліфікувалися на чемпіонат світу
Країни, чиї збірні не кваліфікувалися
Країни, чиї збірні не брали участі у відборі
Країни, що не входили до ФІФА
Збільшення кількості учасників фінальної частини чемпіонату світу 3 16 до 24 команд дозволило збільшити представництво команд з-поза Європи та Південної Америки. Зокрема на турнірі дебютували дві африканські команди (Алжир і Камерун), а також збірні Гондурасу, Кувейту і Нової Зеландії.
Водночас попри розширення кола учасників фінальної частини чемпіонату до неї не пробилися фіналісти двох попередніх світових першостей (1974 і 1978) нідерландці, а також збірна Мексики (Північну Америку представляли Гондурас і Сальвадор) та учасник трьох попередніх турнірів збірна Швеції. Шведів у відборі зокрема обійшла Північна Ірландія, яка стала учасником мундіалю уперше з 1958 року. А команди Бельгії, Чехословаччини, Сальвадору, Англії і СРСР повернулися на чемпіонат світу після 12-річної відсутності.
Підготовка до фінальної частини чемпіонату світу відбувалася на тлі триваючої Фолклендської війни, масштабного збройного конфлікту між Аргентиною та Великою Британією[2]. ФІФА дала зрозуміти британському керівництву, що за жодних умов не зніматиме зі змагання діючих чемпіонів світу, збірну Аргентини. Тому розгладалася можливість відмови від участі відразу трьох збірних, що подолали відбір і представляли Велику Британію, — команд Англії, Північної Ірландії та Шотландії. Врешті-решт політичне керівництво країни обмежилося директивою своїм спортсменам, яка вимагали від них уникати будь-яких контактів з представниками аргентинської делегації[2].
Наступні команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі:
Матчі турніру приймали 17 стадіонів у 14 містах Іспанії, що стало рекордною кількістю для фінальних частин чемпіонатів світу. Цей рекорд було перевершено лише 2002 року, коли ігри мундіалю проходили на 20 аренах двох країн.
Найбільшу кількість ігор, п'ять, включаючи один із півфінальних матчів, прийняв клубний стадіон «Барселони» Камп Ноу, що мав найбільшу серед усіх арен турніру місткість. Ще три гри прийняв стадіон Саррія, таким чином у столиці Каталонії пройшло вісім ігор турніру. Ще сім матчів відбулося на двох стадіонах у Мадриді.
Матчі більшості груп на першому груповому етапі приймали по два міста, обраних таким чином аби вболівальникам було якнайзручніше між ними переміщуватися. На другому груповому етапі матчі кожної із груп відбувалися на одному стадіоні — ігри Груп A і C проходили у Барселоні, де їх приймали відповідно стадіони Камп Ноу і Саррія, а Групи B і D змагалися у Мадриді на стадіонах Сантьяго Бернабеу і Вісенте Кальдерон.
Півфінальні матчі приймали стадіони у Барселоні та Севільї, гру за третє місце — Аліканте, а вирішальну гру турніру було проведено на столичному Сантьяго Бернабеу.
| Барселона
|
Мадрид
|
| Камп Ноу
|
Саррія
|
Сантьяго Бернабеу
|
Вісенте Кальдерон
|
| Місткість: 121,401
|
Місткість: 40,400
|
Місткість: 90,089
|
Місткість: 65,695
|
|
|
|
|
| Ельче
|
|
Севілья
|
| Нуево Естадіо
|
Рамон Санчес Пісхуан
|
| Місткість: 53,290
|
Місткість: 68,110
|
|
|
| Севілья
|
Сарагоса
|
| Беніто Вільямарін
|
Ромареда
|
| Місткість: 50,253
|
Місткість: 41,806
|
|
|
| Валенсія
|
Більбао
|
Хіхон
|
Малага
|
| Луїс Касанова
|
Сан-Мамес
|
Ель-Молінон
|
Ла Росаледа
|
| Місткість: 49,562
|
Місткість: 46,223
|
Місткість: 45,153
|
Місткість: 45,000
|
|
|
|
|
| Ла-Корунья
|
Віго
|
Аліканте
|
Вальядолід
|
| Ріасор
|
Балаїдос
|
Хосе Ріко Перес
|
Хосе Соррилья
|
| Місткість: 34,190
|
Місткість: 33,000
|
Місткість: 32,500
|
Місткість: 30,043
|
|
|
|
|
| Ов'єдо
|
| Карлос Тартьєре
|
| Місткість: 23,500
|
|
|
- АФК
- КАФ
- КОНКАКАФ
|
- КОНМЕБОЛ
- УЄФА
|
- ОФК
|
Усі збірні скористалися правом заявити на турнір по 22 гравці, включаючи трьох воротарів.
Уперше в історії чемпіонатів світу кількість учасників фінальної частини світової першості було збільшено до 24 команд, що вимагало змін у форматі змагання. Аналогічно до попереднього чемпіонату світу турнір складався із двох групових етапів та стадії плей-оф. На першому груповому етапі команди розділялися на шість груп по чотири у кожній і проводили з усіма суперниками по групі по одній грі. До другого групового етапу виходили збірні, які посіли перші і другі місця на першому груповому етапі.
На другому груповому етапі 12 команд-учасниць розбивалися на три групи по чотири команди у кожній і проводили кругові змагання в рамках кожной групи. Переможці груп виходили до раунду плей-оф, який починався зі стадії півфіналів. На цій стадії на випадок, якщо основний і додатковий час матчу завершувався унічию, передбачалися введені чотирма роками раніше серії пенальті для визначення переможця. Оскільки на ЧС-1978 вони так і не відбулися, то їх застосування на ЧС-1982 стало першим в історії чемпіонатів світу.
24 команди-учасниці були розподілені між чотирма кошиками для жеребкування першого групового етапу світової першості. Для кожної із шести груп було визначено сіяну команду, серед яких були господарі турніру іспанці, діючі чемпіони світу аргентинці та ще чотири найсильніші на думку ФІФА команди. Розподіл між рештою кошиків відбувався з урахуванням географічного фактору та оцінки сили команд. Зокрема Кошик C склали представники Азії, Африки, Центарльної Америки та Океанії, а в Кошику A опинилися усі представники Східної Європи.
| Сіяні команди
|
Кошик A
|
Кошик B
|
Кошик C
|
|
|
|
|
|
Жеребкування першого групового етапу чемпіонату світу відбулося 16 січня 1982 року в Мадриді.
| Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
| 1
|
 Польща
|
3
|
1
|
2
|
0
|
5
|
1
|
+4
|
4
|
Вихід до другого групового раунду
|
| 2
|
 Італія
|
3
|
0
|
3
|
0
|
2
|
2
|
0
|
3
|
| 3
|
 Камерун
|
3
|
0
|
3
|
0
|
1
|
1
|
0
|
3
|
|
| 4
|
 Перу
|
3
|
0
|
2
|
1
|
2
|
6
|
−4
|
2
|
| Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
| 1
|
 ФРН
|
3
|
2
|
0
|
1
|
6
|
3
|
+3
|
4
|
Вихід до другого групового раунду
|
| 2
|
 Австрія
|
3
|
2
|
0
|
1
|
3
|
1
|
+2
|
4
|
| 3
|
 Алжир
|
3
|
2
|
0
|
1
|
5
|
5
|
0
|
4
|
|
| 4
|
 Чилі
|
3
|
0
|
0
|
3
|
3
|
8
|
−5
|
0
|
| Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
| 1
|
 Бельгія
|
3
|
2
|
1
|
0
|
3
|
1
|
+2
|
5
|
Вихід до другого групового раунду
|
| 2
|
 Аргентина
|
3
|
2
|
0
|
1
|
6
|
2
|
+4
|
4
|
| 3
|
 Угорщина
|
3
|
1
|
1
|
1
|
12
|
6
|
+6
|
3
|
|
| 4
|
 Сальвадор
|
3
|
0
|
0
|
3
|
1
|
13
|
−12
|
0
|
| Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
| 1
|
 Англія
|
3
|
3
|
0
|
0
|
6
|
1
|
+5
|
6
|
Вихід до другого групового раунду
|
| 2
|
 Франція
|
3
|
1
|
1
|
1
|
6
|
5
|
+1
|
3
|
| 3
|
 Чехословаччина
|
3
|
0
|
2
|
1
|
2
|
4
|
−2
|
2
|
|
| 4
|
 Кувейт
|
3
|
0
|
1
|
2
|
2
|
6
|
−4
|
1
|
Джерело:
FIFA(H) Господар.
| Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
| 1
|
 Бразилія
|
3
|
3
|
0
|
0
|
10
|
2
|
+8
|
6
|
Вихід до другого групового раунду
|
| 2
|
 СРСР
|
3
|
1
|
1
|
1
|
6
|
4
|
+2
|
3
|
| 3
|
 Шотландія
|
3
|
1
|
1
|
1
|
8
|
8
|
0
|
3
|
|
| 4
|
 Нова Зеландія
|
3
|
0
|
0
|
3
|
2
|
12
|
−10
|
0
|
| Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
| 1
|
Польща
|
2
|
1
|
1
|
0
|
3
|
0
|
+3
|
3
|
Вихід до плей-оф
|
| 2
|
СРСР
|
2
|
1
|
1
|
0
|
1
|
0
|
+1
|
3
|
|
| 3
|
Бельгія
|
2
|
0
|
0
|
2
|
0
|
4
|
−4
|
0
|
| Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
| 1
|
ФРН
|
2
|
1
|
1
|
0
|
2
|
1
|
+1
|
3
|
Вихід до плей-оф
|
| 2
|
Англія
|
2
|
0
|
2
|
0
|
0
|
0
|
0
|
2
|
|
| 3
|
 Іспанія (H)
|
2
|
0
|
1
|
1
|
1
|
2
|
−1
|
1
|
Джерело:
FIFA(H) Господар.
- 6 м'ячів
- 2 м'ячі
- 1 м'яч
|
|---|
| | Турніри |
|
|---|
| | Склади |
|
|---|
| | Фінали |
|
|---|
| | Кваліфікація |
|
|---|
| | Статистика |
|
|---|
| | Пов'язані статті |
|
|---|
|
¹ Титул чемпіона, за регламентом, розігрувався в груповому турнірі, а матч Бразилія–Уругвай став вирішальним з огляду на результати турніру. |
|
Паоло Россі[1]
Мануель Аморос[1]
.jpg?lang=uk)
.jpg?lang=uk)
Північна Ірландія
Югославія
Гондурас
.svg?lang=uk){kind=small}
.svg?lang=uk){kind=small}
.svg?lang=uk){kind=small}
.svg?lang=uk){kind=small}
