Шундров Юрій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Шундров
Особові дані
Народження 6 червня 1956(1956-06-06)
СРСР
Смерть 27 липня 2018(2018-07-27) (62 роки)
Зріст 170 см
Позиція воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1973–1978  «Дизеліст» (Пенза) ? (-?)
1978–1991  «Сокіл» (Київ) 430 (-1303)
1990–1991  «Црвена Звезда» ? (-?)
1991–1994  «Хімік» 39 (-94)
1994–1997  «Сокіл» (Київ) 78 (-?)
1997–1999  «Хімік» 40 (-?)
1999–2000  «Крижинка» (Київ) 4 (-?)
1999–2000  «Рапід» (Бухарест)[en] 13 (-?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1985  СРСР 2 (-2)
1995–1999  Україна 23 (-30)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Ю́рій О́лександрович Шу́ндров (рос. Юрий Александрович Шундров; 6 червня 1956, Липецьк, СРСР — 27 липня 2018) — радянський і український хокеїст, воротар.

Спортивна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 6 червня 1956 року у Липецьку. Вихованець пензенського клубу «Дизеліст». За основну команду дебютував у другій лізі чемпіонату СРСР 1973/74. За підсумками сезону клуб підвищився у класі і наступні чотири сезони Юрій Шундров провів у першій лізі[1]. Одночасно виступав за юніорську та молодіжну збірні СРСР. У складі першої здобув титул чемпіона Європи 1975 року, з другою — переможець неофіційного чемпіонату світу 1976 року.

У 1978 році переходить до київського «Сокола», який після восьмирічної перерви здобув путівку до еліти радянського хокею. Протягом тринадцяти років був основним воротарем та одним із лідерів клубу. Вніс вагомий внесок у здобуття бронзових нагород чемпіонату 1984—1985 років — найвищого досягнення українського хокею за часів СРСР. Загалом за «Сокіл» у вищій лізі провів 430 матчів.

Фіналіст найстарішого міжнародного турніру — кубку Шпенглера 1986. Був включений до символічної збірної.

Один з найкращих воротарів радянського хокею 80-х років ігнорувався керівництвом національної збірної. Основна причина — Шундров не мав бажання переходити до одного з московських клубів. За збірну СРСР провів лише два матчі, у вересні 1985 року проти чехословацьких хокеїстів. Був одним із кандидатів на Олімпіаду в Калгарі, але отримав важку травму та залишився вдома.

Один сезон провів за югославську «Црвену Звезду», а у віці 35 років перейшов до підмосковного «Хіміка». За команду з Воскресенська провів один матч у чемпіонаті СНД та два сезони в Міжнаціональній хокейній лізі. У 1994 році повертається до Києва. У складі «Сокола» здобув срібну нагороду чемпіонату СЄХЛ та два титули чемпіона України.

В подальшому виступав за воскресенський «Хімік», київську «Крижинку» та бухарестський «Рапід». Завершив виступи на хокейному майданчику у 44 роки.

У складі збірної України був учасником чотирьох чемпіонатів світу: 1995, 1997, 1998 та 1999 років (елітний дивізіон). Всього за національну збірну провів 23 матчі (30 пропущених шайб).

Тренерську діяльність розпочав у юніорьській збірній України (2002—2003). Двічі входив до тренерського штабу національної збірної України (2006—2008 та 2010—2011). Був одним із тренерів російських команд: магнітогорського «Металурга» (2008—2010), ЦСКА (2011—2013) та «Сочі» (2014—2017)[2].

Юрій Олександрович помер у ніч на 27 липня 2018 року[3], а поховання легенди українського хокею відбулось у неділю, 29 липня[4].

Досягнення гравця[ред. | ред. код]

Досягнення тренера[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]